Спроба синтезу джерел

Микола Жарких

Якщо в попередні століття (до кінця 12 ст.) історичні події на теренах сучасної України були відносно слабо пов’язані з історією Польщі, то для 13 і там більше 14 ст. ситуація змінилась. Виникало все більше епізодів, котрі освітлювались як із Кракова, так і з Москви.

В таких ситуаціях компілятор уже не міг просто чергувати звістки із Заходу та зі Сходу, а мусив якось їх узгоджувати. І автор ГЛ спробував вирішувати ці задачі, котрі (з більшим чи менших успіхом) продовжують вирішувати сучасні історики.

У цій справі він мав як успіхи, так і неудачі. Розглянемо спочатку успіхи:

(ГЛ-1) Комета 1302 р. Це повідомлення, як зазначено у бібліографічному посилання, узято з Й. Бельського, але воно є і в НикЛ. З тексту ГЛ не видно, чи звірявся в даному випадку автор з другим джерелом.

(ГЛ-20) Про шлюб королевича Казимира із дочкою Гедиміна є записи в усіх польських хроніках, але всі вони подають тільки її християнське ім’я Анна; і лише у Стрийковського вигадано її «язичницьке» ім’я Альдона, а звідти воно переїхало у хроніку Й. Бельського. Автор ГЛ міг узяти його як з названого у примітці Бельського, так і з не названого Стрийковського.

(ГЛ-26) Подробиці походу Казимира на Русь подані у Кромера, як зазначено в примітці. Всі ці подробиці можна було узяти і з Стрийковського. Натомість у Й. Бельського ця подія описана скорочено. Посилання на Бельського тут означає, мабуть, що автор ГЛ звірявся з ним, але не побачив нічого нового.

(ГЛ-28) В цілому епізод викладено за Кромером, названим у примітці, тільки в нього немає згадки про сейм. Така згадка є у Стрийковського, але його у примітці немає.

(ГЛ-33 + 34) Історія Євнута, скомбінована з двох незалежних джерел, належить до найбільших дослідницьких успіхів автора ГЛ. Завдяки НикЛ він визначив дату цієї події – 1345-й рік – котра прийнята в науковій літературі і зараз. І це, в свою чергу, не лишилось без наслідків – автор ГЛ одержав кращі уявлення про хронологію правління Ольгерда, ніж мали польські автори. І ми ще побачимо подальші наслідки.

(ГЛ-44) «Олексій покликаний від татарського царя Чамбека, або Амурата». Дуже цікаво! Чамбек – це Чанібек (Джанібек) з НикЛ, а от Амурат в цьому контексті стоїть тільки у Житії Олексія, написаному Пахомієм Сербом [Кучкин В. А. Из литературного наследия Пахомия Серба: старшая редакция жития митрополита Алексея. – «», М., 1967 г., с. 248]. Ця редакція в чистому вигляді взагалі збереглась в одному списку, а численні списки пізніших редакцій подають тільки Чанібека, а не Амурата.

Отже, автор ГЛ для цього епізоду використав ще якесь джерело, окрім НикЛ. Але заглиблюватись у його пошуки я поки що не можу.

(ГЛ-45) Можливо, у тому ж невідомому мені джерелі стояло і 18 квітня як дата чуда зі свічкою – такої дати немає у жодному тексті, що оповідає про Олексія та Тайдулу. Будь-що-будь вона суперечить суперечить хронології поїздки, бо Олексій 18 серпня 6865 р. тільки виїхав з Москви [ПСРЛ, 1922 г., т. 15, ч. 1, стб. 66].

(ГЛ-47) Дослівно такого речення в НикЛ немає, автор ГЛ вивів це зі згадки, що Наврус затвердив усіх князів на їх княжіннях. Усіх – отже, і Дмитра в тому числі. Вдалий силогізм автора ГЛ.

(ГЛ-64) Згадка ГЛ про боротьбу Ягайла проти Кейстута і Вітовта сильно скорочена, і точне джерело встановити неможливо. Здається, дата – 1381 р. – запозичена з Кромера, в інших джерелах це оповідання не датоване.

(ГЛ-74) Одруження князя Василя Дмитровича із Софією Вітовтівною датовано за НикЛ і на цій підставі поставлено перед епізодом ГЛ-75. Це краще, ніж у Стрийковського, де послідовність зворотня.

(ГЛ-76) Перелік міст, пожалуваних Скиргайлу, має кілька варіантів:

– Кромер: Кременецький, Стародубський і Старогродський повіти;

– Гваньїні: Стародуб, Кременець, Троки (точко як у ГЛ);

– Троки, Кременець і Стоско (М. С., т. 2, с. 95);

– Стародуб, Кременець, Старі Троки (М. С., т. 2, с. 98).

Автор ГЛ вибрав з них той, що видався йому найбільш певним.

(ГЛ-82 + 83) Автор ГЛ зіткнувся з розбіжністю у своїх джерелах – де саме похований Скиргайло, і подав обидві версії. Чи не міг він, працюючи у Печерському монастирі, розв’язати цю справу експериментально – піти й подивитись, де ця могила? Мабуть, не міг, і звідси можна думати, що на той час могила Скиргайла не збереглась або пам’ять про неї була втрачена.

(ГЛ-92) В оповіданні про битву на Ворсклі автор ГЛ слідував в основному Й. бельському, але з никЛ узяв правильну дату (1399 р. – замість 1398 р. у Бельського) та ще деякі подробиці, котрих немає в польських хроніках.

А тепер подивимось на неудачі:

(ГЛ-4) В оповіданні про «похід Гедиміна на Волинь», запозиченому у добрій вірі до О. Гваньїні, князь Лев атестований Даниловичем, а Володимир – Васильковичем. Обидва імені по-батькові узяті з Галицько-Волинського літопису. Але якщо дати смерті Льва Даниловича автор ГЛ не знав (як і ми не знаємо), то про смерть Володимира Васильковича в 1289 р. автор ГЛ міг довідатись із власного твору (вона у нього записана!).

Цю спробу воскресити князя Володимира, щоб Гедиміну було кого вбити у битві, слід визнати цілком невдалою.

Окрім того, автор ГЛ мав дві дати для цієї «події»: 1304 р. – у Гваньїні, і 1319 р. – у Стрийковського. Він обрав дату Гваньїні, котра суперечить хронології правління Гедиміна, а не дату Стрийковського, котра хоча б з цією хронологією узгоджена.

(ГЛ-27) Це повідомлення, як і ГЛ-26, запозичене з Кромера (і дуже подібне – у Стрийковського). Але маємо три варіанти переліку міст, захоплених Казимиром:

– Кромер: Перемишль, Санок, Галич, Теребовля, Любачів, Тустань;

– Гваньїні та Й. Бельський: Перемишль, Галич, Львів, Санок, Луків, Володимир, Любачів, Теребовля, Тустань;

– Стрийковський: Перемишль, Санок, Галич, Теребовля, Любачів, Тустань.

З цього автор ГЛ зробив свій, четвертий варіант переліку: Володимир, Перемишль, Галич, Лович, Санок, Луків, Любачів, Теребовлю та інше. Маловідоме на початку 17 ст. містечко Тустань могло сховатись за словами «та інше»; Володимир у цьому контексті згаданий у Гваньїні та Й. Бельського. А от – місто в давній Мазовії, на захід від Варшави. Як воно потрапило до переліку руських міст? Чи це механічна описка (за контекстом можна було очікувати тут Львів)?

(ГЛ-31 + 36) Із двома дружинами Ольгерда справа доить заплутана, але автор ГЛ вніс у неї додаткову велику плутанину, віддавши ім’я реальної тверської княжни Ульяни (Юліани) вітебській княжні, а другу дружину оголосив дочкою (а не сестрою, як насправді) князя Михайла Олександровича, котрого додатково зарахував до московських князів. Якби він просто слідував НикЛ (звідки узято дату епізоду ГЛ-36) – було би трохи краще.

(ГЛ-35) Тут помилкове посилання на Стрийковського замість НикЛ, як уже згадано вище.

(ГЛ-84) «Іоана Ольгимонтовича, або Борисовича»: Іван Борисович, якого на цьому місці не знає жодне джерело, запозичений з «Повісті про битву на Ворсклі», епізод 53 (наприклад, через НикЛ, т. 11, с. 174). Це, безумовно, невдала спроба доповнити «Діяння Вітовта».

(ГЛ-85) Про шлюб Ягайла із Софією Гольшанською повідомляють кілька польських хронік; помилкова дата 1419 р. потрапила в ГЛ, здається, з Й. Бельського – попри те, що в цій же книзі трохи далі є й правильна дата 1424 р.

(ГЛ-87 + 88) Автор ГЛ помилково ототожнив Темір-Кутлуя, узятого з НикЛ із Тамерланом, узятого з польських хронік (як не знають імені Темір-Кутлуя).

(ГЛ-88 + 89) Подробиці про долю переможеного Баязета автор ГЛ зібрав з Гваньїні та Бельського. Це уже чиста історія літератури, не можна сказати, правильна ця комбінація чи ні.

Окрім неудач із синтезом джерел, автор ГЛ наробив немало помилок. Частина з них перекочувала в ГЛ з джерел у добрій вірі до них, а частина належить самому автору ГЛ, є наслідком невдалих «покращень».

(ГЛ-2) Андрій Олександрович, всупереч НикЛ, названий князем московським, яким він ніколи не був. Невдале «покращення».

(ГЛ-11) В цьому записі зроблено одразу три помилкових «покращення»: помилкова дата 1305 р., коли князь Іван Данилович перебував ще в тіні свого старшого брата Юрія; атестація його онуком Ярослава (замість праонука); нарешті, його княжіння в Києві, про що вже йшлося.

(ГЛ-17) – не 13-й, але 16-й магістр Тевтонського ордену, і правити почав не в 1309, а в 1311 році. Помилки запозичені з Гваньїні, котрий, у свою чергу, запозичив їх ще звідкись (я не дошукувався). Помилка в добрій вірі до джерела.

(ГЛ-18) В цьому записі про Івана Даниловича знову маємо два помилкових «покращення»: помилкову дату 1322 р. та найменування царя – турецьким замість ординського.

(ГЛ-19) Маємо помилкову спробу «покращити» рік смерті митрополита Петра на 1324 р. замість 1326-го року в НикЛ.

(ГЛ-20) Замість очікуваного імені Гедиміна у тексті ГЛ написано Генрика! Мабуть, просто механічна описка, але факту невдалого «покращення» це не скасовує. Видавці літопису навіть посоромились вносити її в основний текст, а зазначили у підрядковій примітці [ПСРЛ, т. 2, с. 349; т. 40, 128].

(ГЛ-39 – 40) В НикЛ послідовність епізодів зворотня: спочатку – смерть Феогноста, потім – вокняжіння Івана Івановича. Знову невдале «покращення».

(ГЛ-42) Чому автор ГЛ приписав встановлення пам’яті литовських мучеників митрополиту Олексія – я здогадатись не можу. Можливо, мав для цього якесь джерело, але заглиблюватись у цю справу я зараз не можу.

(ГЛ-59) Автор ГЛ дуже невдало «покращив» рік смерті Олексія з 6886-го на 6882-й.

(ГЛ-63) Про Кіпріана як митрополита згадано у «Повісті про Митяя», звідси й дата в ГЛ та помилкове приписування висвячення патріарху Нілу. Насправді Кіпріан був висвячений 2 грудня 1375 р. патріархом Філофеєм [ПСРЛ, 2000 г., т. 6, ч. 1, стб. 529, також НикЛ, т. 11, с. 196]. Але на це місці автор з доступного йому джерела ГЛ не звернув уваги.

(ГЛ-77) Князь Володимир названий тут Гедиміновичем замість правильного Ольгердовичем. Мабуть, знову механічна описка, але факту невдалого «покращення» це – повторю – не скасовує.

(ГЛ-81) В жодному списку «Діянь Вітовта» немає «Святогорця», а тільки «Ізуфов», «Ізуф» або без визначення. Це визначення – здогад самого автора ГЛ.

(ГЛ-82) В жодному списку «Діянь Вітовта» немає «у головах», а тільки «біля гробу Феодосія». І ця деталь – здогад самого автора ГЛ.

(ГЛ-90) Дата смерті митрополита Діонісія в ГЛ – помилкова (6905 р.), попри те що НикЛ подає правильну дату (6894 р.).

Таким чином, ми нарахували 13 епізодів, де автор ГЛ успішно комбінував різні доступні йому джерела (і частина цих комбінацій прийнята в сучасній науці). У 8 епізодах спроби комбінацій були невдалими, ще у 14 допущені фактичні помилки – як у добрій вірі до джерел, так і через невдалі спроби їх «покращення».

З точки зору внеску в українську історіографію роботу автора ГЛ слід оцінити високо. Він був першим на шляху синтезу джерел і робив це значно успішніше, ніж його попередники (той же Стрийковський). Внесок в науку визначається тим, що дав наш автор нового у порівнянні з тим, що було відомо у його час (не в порівнянні із сучасним рівнем знань), і тут у автора ГЛ є незаперечні заслуги.

Але джерельної вартості цей літопис не має, тому що всі його звістки узяті з відомих нам джерел.