Загальні відомості

Микола Жарких

Ще одна згадка про «київського князя Федора» походить з дуже пізнього джерела – Густинського літопису 1620-х років (ГЛ) [ПСРЛ, 1843 г., т. 2, с. 231 – 373; 2003 г., т. 40], написаного, здогадно, у Києво-Печерській лаврі, можливо, Захарієм Копистенським у 1623 – 1627 роках [Єршов А. Коли і хто написав Густинський літопис? – Записки наукового товариства ім.Шевченка, 1930 р., т. 100, с. 205 – 211].

Літопис зберігся в одному ранньому списку першої редакції, переписаному в 1670 р. ієромонахом Густинського монастиря Михайлом Павловичем Лосицьким (дата в тексті – 2 серпня 1670 р. [ПСРЛ, 2003 г., т. 40, с. 7]) та у 7 списках другої редакції.

Джерельне значення має перша редакція, опублікована у ПСРЛ. Слід думати, що Густинський список переписувався з дефектного примірника. В кінці літопису є велика лакуна – після статті 1515 р. йде одразу стаття 1572 р. При переписуванні вона нічим не була заповнена. Або Лосицький був просто копіїстом, або він, працюючи в провінційному монастирі, не мав під рукою ніяких книжок (тих самих Стрийковського – Й. Бельського – Гваньїні-Пашковського), з яких міг би поробити виписки. Не можна повністю виключати, що менші лакуни, не такі помітні, є і в інших місцях літопису.

За зразком друкованих польських історичних творів, на полях рукопису подано додаткові записи. Вони двох родів: одні містять короткий зміст абзацу, проти якого поставлені (для полегшення орієнтації у змісті), другі – бібліографічні посилання на джерела. Оцим додатковим записам не дуже поталанило в археографії: у виданні 1843 р. вони винесені на поля, де їх добре видно, але тма подано тільки бібліографію; у виданні 2000 р. всі вони відправлені у підвал сторінок, де губляться між іншими примітками (видавців). До того ж тексти додаткових записів досить помітно відрізняються у цих двох виданнях. Але вміщені там бібліографічні вказівки цікаві, і я їх розгляну детально.

Я уже кілька разів звертався до розгляду окремих сюжетів ГЛ (поширення відомостей «Литовського» літопису, «похід Гедиміна на Київ», «битва на Синій Воді», битва на Ворсклі), тому можу підсумувати зроблені спостереження таким чином. Автор ГЛ реально використав польські хроніки О. Гваньїні (1578 р.), М. Стрийковського (1582 р.), Й. Бельського (1597 р.), О. Гваньїні – М. Пашковського (1611 р.), Я. Длугоша (за виданням 1615 р.). З числа великоруських літописів незаперечно використано Никонівський літопис.

Щоб краще оцінити рівень компетентності та вірогідності повідомлень цього літопису, а також визначити методи роботи літописця зі своїми джерелами, я своїм звичаєм складу таблицю всіх епізодів за 14 ст. [ПСРЛ, 1843 г., т. 2, с. 348 – 352; 2003 г., т. 40, с. 128 – 132] і спробую встановити використані джерела. При цьому я буду шукати джерела запозичень в уже названих книгах, а далі подивлюсь, чи залишаються звістки невідомого походження.