Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Вісь Чернігів – Владимир (1226 – 1228 рр.)

Микола Жарких

У Чернігові на Михайла чекав новий, абсолютно не зрозумілий нам клопіт із князем Олегом Курським (Т-92). Це був той самий Олег Курський, якого ми бачили у битві на Калці (Т-84) – і це все, що ми знаємо про нього безсумнівно:

Знак ГТО на груди у него –

Больше не знают о нём ничего.

А в 1226 році проти цього Олега зібралась чимала коаліція у складі чернігівського князя Михайла, владимирського князя Юрія Всеволодовича та ростовських князів Василька і Всеволода Костянтиновичів. Той самий Юрій, котрий не вважав за можливе йти на Калку, піднявся походом проти курського князя.

Олег, слід здогадуватись, не сидів склавши руки і вдався по допомогу до київського князя Володимира Рюриковича. Той війни не почав, але просив митрополита Кирила втрутитись в цю справу. І митрополит приїхав і якось залагодив конфлікт, так що до війни не дійшло.

А тепер дивимось на карту: до Курська від Ростова – 640 км, від Владимира – 560 км, від Києва – 420 км і від Чернігова – 340 км. Половина Русі, чільні князі й митрополит – учасники справи, і все-таки ми не знаємо про неї рівно нічого. Хто такий був цей Олег, якого він був роду, що було причиною конфлікту, на чому постановлено мир, яка була подальша доля Олега – нічого не відомо, і вдаватись у припущення я вважаю неможливим.

Від цієї «амфори» (продовжуючи розпочате порівняння) до нас дійшов тільки один уламок у вигляді запису Лаврентіївського літопису, котрий у свою чергу цікавився цією справою постільки, поскільки в ній взяв участь його пан – князь Юрій. Як не крути цей уламок – загальної картини з нього зміркувати не можна.

Менше з тим, ця пригода свідчить про дієвість політичної осі Чернігів – Владимир, за котрою ми стежимо від 1210 року.

Ще одним свідченням дієвості цієї осі можна вважати шлюб ростовського князя Василька із дочкою Михайла Всеволодовича (початок 1228 р., Т-93). Імені нареченої на цьому місці літопис, як звичайно, не подає, з пізнішої згадки видно, що її звали Марією (Т-195).

Додатковою ознакою дружніх відносин чернігівського і владимирського княжих домів можна вважати шлюб князя Всеволода Костянтиновича (молодшого брата Василька) із невідомою по імені дочкою князя Олега Святославича (орієнтовно березень – жовтень 1228 р., Т-94).

Що це за князь Олег Святославич і де було його князівство (якщо було!) – наші джерела не знають, а вдаватись у фантазії не вважаю можливим. Ясно тільки, що це – не Олег Курський, патроніма якого ми не знаємо. Імена Олег і Святослав були дуже поширені саме в чернігівському князівському домі, і дуже рідко зустрічались в інших гілках Рюриковичів. Але це – тільки імовірність, а не повна упевненість.

Руські князі забули про татар, а татари? Їм у той час було не до Русі. В 1227 році у поході на державу тангутів (це територія сучасного Китаю на південь від Монголії, бл. 6000 км від Києва) помер Чингіз-хан. Здавалось би, створена успішним завойовником воєнна машина (імперія) мала всі шанси розпастись, як розпадались інші подібні імперії, але…

Але сини покійного хана замість того щоб почати ділити спадщину по батьку й воювати між собою, зібрались у 1229 році на курултай і проголосили новим ханом Угедея – третього сина Чингіз-хана. Вважається, що при цій нагоді було виділено окреме володіння (улус) для другого сина – Чагатая. Центром його володінь стала область Семиріччя на південному сході сучасного Казахстана, між озером Балхаш та горами Тянь-Шань (бл. 3500 км від Києва). Синам померлого на той час Джучі (старшого сина Чингіз-хана) було також виділено улус – країну Хорезм (північна частина сучасного Узбекистана, на південь від Аральського моря, бл. 2300 км від Києва) та значна частина сучасного Казахстана.

Мабуть у цей же час царевичі-Джучіди, старшим з яких був Батий (Бату), отримали обіцянку допомоги для подальшої експансії на захід, але чи дійшло би колись до її виконання – того на той час ніхто не міг знати…