Успенський скит (1850 – 1921 рр.)

Микола Жарких

Ми скінчили наш огляд історії на тому, що «монастир» на Успенській скелі існував в уяві численних мандрівників та в їх описах цього місця. І от архієпископ Інокентій (Борисов, 1800 – 1857) вирішив започаткувати тут чернече життя. Тобто сам він думав, що відроджує давній монастир, але ми бачимо, що він його створив заново. Втім, ця різниця в уявленнях практичного значення не мала.

Клопоти ці почалися в 1849 році з прохання «жителів Криму» (орієнтовно, серпень місяць). Ще раніше, 22.01.1849 р., було розпочато в консисторії справу про влаштування Бахчисарайського скиту, але що там писалось від січня до серпня – наука поки що не відкрила. Тим не менше таке співвідношення дат дає підставу припустити, що прохання було інспіроване самим Інокентієм, котрий хотів залучити до справи ширше коло місцевих людей.

До речі, подекуди доводиться читати, що справа про скит розпочалась в 1848 році (Хартахай, 1867). Це невірно – рік призначення Інокентія архієпископом херсонським сприймають за рік початку конкретних клопотів.

Далі протоієрей Михайло Родіонов написав свою записку про історію скелі, яку ми частково використали і ще будемо розбирати. Історія ця сповненна фантазій та неоковирностей – чого варте одне лише твердження, буцімто митрополит Ігнатій жив там і утвердив там свою кафедру. Записка дуже виразно показує убогий рівень знань попів того часу про історію своїх святинь, і цей рівень з того часу ще далі знижувався, як ми побачимо в подальшому викладі.

Натомість Родіонов добре знав, чого хоче від нього начальник, і зробив з усього сказаного висновок, що тут треба створити монастир. Орієнтовно у серпні 1849 р. він склав свою записку про відновлення монастиря.

Ця записка фрагментарно була використана Інокентієм для складання своєї записки, у якій головна увага покладена на практичний бік справи. Особливістю його пропозиції було створення не монастиря за повним штатом, передбаченим російською церквою того часу, а скита зі скороченим штатом. Друга особливість полягала в тому, що цей новий скит не мав отримувати державного фінансування, а жити коштами своєї праці та внесками благодійників.

Цей проект Інокентій обговорював з таврійський губернатором В. І. Пестелем та новоросійським генерал-губернатором князем М. С. Воронцовим, які поставились до нього схвально. Але вирішити цю справу можна було тільки у столиці, куди Інокентій був викликаний у жовтні 1849 р. для присутствія у Синоді і пробув до травня 1850 р.

За час перебування у Петербурзі Інокентій зумів провести свій проект через усі інстанції Синоду, і 4 травня 1850 р. був виданий указ імператора Миколи 1-го про заснування скиту на засадах, передбачених Інокентієм.

Повернувшись у травні 1850 р. до Одеси, Інокентій підняв клопоти по виконанню указу, і скит був урочисто відкритий на день храмового свята Успіння – 15 серпня 1850 р. Оце був перший випадок, коли достеменно зафіксовано прибуття великої кількості богомольців до скелі.

На цьому святі Інокентій виголосив свою промову, в якій досить зручно ухилився від ховзьких питань про чудеса Богородиці на цьому місці, натомість акцентував зв’язок нового скиту з Афоном (реверанс в бік грецького митрополита Агафангела – представника Афону!) і роль скиту як продовжувача слави давніх кримських святих.

Отак – в 1850 році – почалася реальна, а не баснословна історія монастиря на Успенській скелі.

Настоятелі

Найбільш повний перелік настоятелів скита подає брошура «» (1908):

«Панагія» мовчить про нетривалу каденцію Сергія (колишнього економа таврійського архієрейського дому, який скоро відмовився від посади [Гермоген Таврическая епархия. – Псков : 1887 г., с. 483]). Гермоген також титулує Митрофана ігуменом, не архімандритом [с. 482].

Два останніх імені – Зосима та Христофор – наводить Ю. Катунін (в нашому літописі).

З наведеної таблиці ми бачимо, що брошура «Панагія» оновлена в 1901..1904 рр. і тільки надрукована в 1908 р. Бачимо також, що сучасний монастир не знає своєї історії і очікує на допомогу від атеїстів.

З таблиці можна зробити висновок, що до 1883 року настоятельство скита вважалось посадою для архімандрита (ми пам’ятаємо, що в 19 ст. надання титулу архімандрита не було пов’язана з посіданням посад; так, Полікарп став архімандритом ще в 1829 р.). В Синоді скит був внесений у «перелік ротації» архімандритів, і це колесо невпинно оберталось, переносячи архімандрита з Успенського скиту в більший і престижніший монастир, а на його місце приносячи нового. Тому тривалість каденції настоятеля була дуже невелика, і ми можемо сміливо говорити, що настоятелі просто пересиджували тут якийсь час в очікуванні опорожнення якоїсь привабливішої посади.

Від 1883 року ми бачимо, що статус настоятелів знизився до ігуменів і навіть ієромонахів. Я думаю, випадіння Успенського скиту з «архімандричого колеса» пов’язане зі вступом К. П. Победоносцева на посаду обер-прокурора Синоду (1880) і змінами, які він поробив у системі ротації церковників на посадах. Але сам принцип ротації залишився незмінним, і жоден з настоятелів скиту не обіймав цю посаду до смерті.

Звичайно, швидка зміна настоятелів заважала їм познайомитись з місцевими обставинами та здобути якийсь вплив на них. Але це, мабуть, і була ідея ротації – перетворити духовних осіб на олов’яних солдатиків, котрих можна перекинути у будь-який момент в будь-яке місце.

Ченці

В наступній таблиці я наводжу тільки загальну чисельність жителів скиту, без розподілу за духовними чинами (бо ці дані часто неповні й суперечливі):

З таблиці видно, що первісно встановлена царським указом чисельність жителів скоро була перевершена (я думаю, тут вирішальною була здатність скиту розселити і забезпечити мешканців, котра визначалась можливостями самофінансування).

Різкі коливання чисельності у сусідні роки, на мою думку, пояснюються врахуванням різних категорій жителів (скажімо, десь проминули послушників).

Майновий стан

Царський указ про заснування скиту, як ми пам’ятаємо, не передбачав для нього державного фінансування – скит мав жити з власної праці і приносів благодійників. І це не був порожній звук – скит ніяких грошей від начальства дійсно не отримував і тому називався в церковній документації «позаштатним».

Але щоби праця могла когось прогодувати, потрібен – як учать нас класики політичної економії – капітал, предмет праці. Найважливішим предметом була земля, і скит мимоволі повинен був займатись стяжательством, набуваючи все нові й нові ділянки.

Перебіг цього процесу можна представити наступним чином:

1865 р. – 15 десятин в яру (зручної і незручної землі), 17 десятин на плато (придатної тільки для пасовиська). Ця земля відведена містом Бахчисараєм за клопотанням Інокентія. 2 ділянки гористої землі при р. Кача (разом 50 десятин), за 7 і 25 верст від скиту, подаровані надвірним радником Кашкадамовим і севастопольським купцем Гущиним [Хартахай; разом 82 десятини].

1872 р. – в ущелині між горами 30 десятин (дрібний ліс, сад, город); на плато 20 десятин (незручна кам’яниста земля); на р. Кача – 16 десятин, подарунок купця Гущина; на р. Кача – 43 десятини гористої землі, подарунок купця Кашкадамова [Родионов; разом 109 десятин].

1887 р. – всього 332 десятини, в тому числі в самому скиту 45 десятин (зручної і незручної землі), 16 десятин – ділянка на віддалі 25 верст, при Анастасіївському подвір’ї на р. Кача – 270 десятин у 4 ділянках [Гермоген].

1894 р. – 297 десятин (довідка в нашому літописі).

1901 р. – 312 десятин (Денисов).

1921 р. – 227 десятин (довідка в нашому літописі).

Отже, земельна власність скиту зростала до 1887 року, а потім почала зменшуватись. В деталях цей процес не простежено, документи не виявлено і не опубліковано. Попри значне число десятин переважну більшість площі становили незручні землі, умовно придатні для випасу худоби. Але не видно, щоб скит мав скільки-небудь значне число худоби. Другим недоліком володінь було подрібнення на кілька ділянок – для їх господарського використання треба було будувати хутори, чого ми знову не бачимо.

Найбільшу цінність становила відносно зручна земля в ущелині, де знаходився сам скит. В 1921 році більшовики побачили тут 5 десятин під садами й городами і 0.5 десятини виноградника. Це не мала кількість – на той час вважалось, що пів-десятини саду чи виноградника потребують праці цілої родини і можуть її забезпечити.

Певне уявлення про майновий стан монастиря дає довідка про доходи 1894 року, хоча складена вона недбало: конкретні статті доходів становлять лише 47 % із загальної суми 12 тис. рублів. Власна господарська діяльність приносила 15 %, релігійні обряди і благодійництво – 19 %. Ще 13 % становили відсотки на капітали.

Капітал скит отримав через заповіт архієпископа Інокентія, який придбав акції торговельного пароплавства. Жоден з авторів не вказав точно його назви, але не важко здогадатись, що це було «Российское общество пароходства и торговли», засноване в 1856 р. з осідком в Одесі. Це було взагалі одне з перших акціонерних товариств в Росії, і можна тільки дивуватися прозірливості Інокентія, котрий придбав його акції в момент заснування за номінальною вартістю – 150 рублів кожна.

На долю Успенського скиту за заповітом припало 27 акції (номінальною вартістю 4050 рублів), які приносили від 1000 до 1500 рублів річного доходу [Родионов, там само; Гермоген, там само], а в 1894 р. – навіть 1570 рублів. Отже, доходність акцій становила 39 %, або в перерахунку на стандартні 5 % річних – капіталізація акцій зросла у 7.75 рази проти номіналу.

Про витрати, які мав скит, нічого конкретного знайти не вдалось. Станом на 1894 р. грошовий доход на одного мешканця виносився всього на 238 рублів на рік, тобто був дуже невеликим (жалування дрібного чиновника становило 100 – 120 рублів на місяць, або 1200 – 1500 рублів на рік).

В 1857 р. Єлизавета Дмитрівна Беркова подарувала кам’яний одноповерховий будинок в Симферополі, де влаштовано подвір’я і церкву Введення [Родионов, там само]. Як використовувалось це подвір’я, приносило воно доходи чи збитки – наявні джерела не повідомляють.

Духовна діяльність

Про релігійну діяльність скиту в цей час джерела майже мовчать, мабуть вона не була нічим примітною.

Відзначено, що 15 серпня (на свято Успіння) відбувався хресний хід з Бахчисарайського собору до скиту (Денісов, 1901). Мабуть, скит якось дбав про відзначення цього свята, але конкретних описів його в цей час немає.

В 1870 році була надрукована брошура архімандрита Діонісія «Панагія», в якій описувалась історія і сучасний стан скиту. Ця брошура з доповненнями перевидавалась кілька разів, востаннє – у 1908 р.

Один раз згадано, що скит вносив на потреби училищ 550 рублів на рік [Гермоген, там само], але якоїсь активнішої участі у просвітній роботі не брав.