1876 – 1900 рр.
Микола Жарких
(1) 1887 р. Гермоген Опис Таврійської єпархії
(1820 – 1893) недовгий час (1882 – 1885) був Таврійським єпископом і склав опис цієї єпархії. Історичний нарис скиту заснований на книзі Родіонова (1872), а опис сучасного стану містить цікавинки:
В самому скиту є 4 храми:
1. Давній печерний, досить великий храм Успіння божої матері, вирубаний у самій скелі, на прямовисній її висоті. Перед ним – балкон. У храм ведуть високі й довгі вирубані в скелі сходи.
2. Ліворуч від Успенського храму – невелика церква під навісом скелі. Вона влаштована в 1857 р. на кошти дочки колезького асесора, що служив у Симферополі, дівчини Єлизавети Дмитрівни Беркової, освячена на ім’я царів Костянтина і Олени. Доброчинниця померла 7 жовтня 1878 р. і похована у скиту.
3. У скелі нижче Успенського храму вирубана в 1859 р. невелика церква св. Євангеліста Марка – на кошти чиновника Марка Айвазова, який служив у Симферополі. Всі ці три храми знаходяться на правому боці ущелини.
4. На лівому боці ущелини – невеликий мурований храм св. Георгія на цвинтарі, освячений в 1875 р. Він збудований на кошти землевласника Георгія Івановича Пироцького.
Інші будівлі в скиту: невелика кам’яна дзвіниця на площадці біля скелі, споруджена в 1850 р.; там само кам’яний будинок настоятеля з фонтаном і фруктовим садом. У самій скелі вирубано до 16 братських келій, стіни яких всередині покриті дошками.
При вході з Бахчисарая в огорожу – святі ворота з каменю. В ущелині – готель, трапеза для братії, кухня та інші служби. В різних місцях – оброблені фонтани й необроблені джерела.
Поза скитом:
1. Храм Введення божої матері у Симферополі, зв’язаний з кам’яним будинком, пожертвуваним в 1857 р. на користь скиту Є. Берковою.
2. Храм св. великомучениці Анастасії, кам’яний, з дерев’яним куполом, досить великий і світлий, за 8 верст від скиту, на лівому березі р. кача, на уступі мальовничої скелі Качи-Кальон.
Колись він був домовою церквою землевласника Хвицького, а в 1851 р. приписаний до Бахчисарайського скиту. Приділ на честь Страсної ікони Божої матері освячено преосвященим Інокентієм. Тут же – братські келії, служби і фруктовий сад.
На вершині скелі, під навісом або склепінням тієї ж скелі на великій площадці – джерело св. Анастасії з чистою і приємною на смак водою. Підйом до джерела досить важкий як через висоту і крутизну скелі, так і через неправильність та ветхість ступенів.
Ченців у скиту, окрім послушників, не більше 10 – 12.
Настоятелями були:
– архімандрит Полікарп (1850 – 1853 рр.);
– ігумен Митрофан (з 1853 р.);
– архімандрит Микола;
– архімандрит Діонісій (1864 – 1869, 1877 – 1882 рр.);
– архімандрит Михайло (1869 – 1874 рр.);
– Антоній Люцернов (студент Новгородської семінарії, 1874 – 1877 рр.), нині – намісник Олександро-Невської лаври;
– ієромонах Єфимій (Григорій Четиркін, з 1882 р., помер у скиту в 1885 р.);
– Сергій (колишній економ Таврійського архієрейського дому, 1885 р. – відмовився);
– ієромонах Герман (від 1885 р.).
Скит має 332 десятини 1233 кв. сажені землі: в самому скиту – 45 десятин 2033 кв. сажені зручної та незручної землі; поза скитом ділянка 16 десятин в 25 верстах в бік моря, при Анастасіївському подвір’ї – 4 ділянки (270 десятин 1600 кв. сажнів).
Скит має 27 акцій товариства пароплавства і торгівлі на Чорному морі, по 150 рублів кожна. Він вносить на потреби училищ 550 рублів на рік.
Імператор Олександр 1-й, відвідавши в 1818 р. печерний храм, спитав протоієрея Спіранді: «Де місце явління св. ікони?» Протоієрей, вийшовши з ним з храму на балкон, вказав на стіну із зображенням на ньому лику Богоматері. Державний богомолець наказав подати собі драбину і свічку. Запаливши свічку, піднявся по драбині до самої ікони, приклався до неї і власноручно приліпив перед нею до стіни свічку [Гермоген Таврическая епархия. – Псков : 1887 г., с. 481 – 483].
Цю пізню байку про Олександра 1-го некритично повторили сучасні «історики» [Герцен А. Г., Могаричев Ю. М. Свято-Успенский бахчисарайский монастырь. – Православные монастыри: Симферопольская и Крымская епархия Украинской православной церкви Московского патриархата, Симферополь, Сонат, 2006 г., с. 245]. Критичний перегляд справи – в окремому нарисі.
(1) 1889 р. Ганна Москвич Путівник по Криму
Успенський монастир, відстоїть від міста [Бахчисарая] за 1.5 версти, користується великою популярністю в Криму. Сюди на день храмового свята 15 серпня прибуває маса богомольців.
Заснування скиту відносять до 2-ї пол. 15 ст. Він примітний в історичному відношенні тим, що служив світильником і опорою християнства в Криму і пережив панування ісламу на півострові.
Храм зберігся з давніх часів у первісному своєму місцеположенні, котре дало можливість грекам відстояти його від зазіхань мусульман.
Печерна церква монастиря, з її вікнами і балкончиками, вирубана на половині [висоти] гори у прямовисній скелі, і туди ведуть широкі сходи.
Настоятелем скиту є ієромонах о. Герман; ченців 12 чоловік.
Церков у скиті чотири:
1, соборна в ім’я Успіння – у скелі;
2, в ім’я св. Костянтина і Олени – під скелею;
3, в ім’я св. євангеліста Марка – у скелі;
4, св. великомученика Георгія – на найбільш видному і живописному місці, проти головних печерних споруд. Вона збудована у 1882 р. на приватні кошти пані Перовської і винеслась на 20 тис. рублів.
В Успенському скиті до послуг богомольців і туристів є готель з кількома номерами, за котрі плата не береться (добровільне подаяння опускається звичайно при від’їзді у монастирську скарбонку). Багато хто приїжджає сюди прямо з вокзалу з багажем (навіть вночі). Художники, які пишуть етюди, нерідко гостюють тут по 2 – 3 тижні. При готелі перебуває чернець-готельник; можна дістати самовари, молоко, яйця та інше. Взагалі Успенський скит відрізняється своєю гостинністю.
Трохи вище будинку настоятеля, попри невелику дуже оригінальну й ефектно побудовану каплицю, не важко дістатись до схованих від очей, не дуже красивих сходів, вирубаних досить майстерно у скелі. Цими сходами радимо піднятись на вершину скелі, звідки відкривається вражаюча картина на монастир, на Чуфут-Кале, на Бахчисарай та на Іосафатому долину [Москвич А. Практический путеводитель по Крыму. – Ялта: Тип. Н.Р. Петрова, 1889 г., ].
В датуванні скиту автор слідує Хартахаю. Опис цікавий побутовими подробицями та деякими деталями щодо споруд. Ясно, що ніхто з «істориків» його не використав.
(1) 1890 р. Василь Зверинський
Монастирі Російської імперії
(1835 – 1893) – російський статистик, автор важливого каталогу російських монастирів. Про наш монастир він склав таку довідку:
Успенський Бахчисарайський, або Панагія, чоловічий скит 1-го класу, Таврійської губернії, Симферопольського повіту, за 30 верст на південний захід від Симферополя і за 3 версти на схід від Бахчисарая, у сусідстві з Чуфут-Кале, при глибокій ущелині, оточеній з обох боків прямовисними скелями, які піднімаються до 70 сажнів над рівнем струмка.
Скит складається з печер, вирубаних в урвищі, які з’єднуються між собою за допомогою легкої галереї, котра тягнеться на велику відстань уздовж урвистого краю гори. Печери ці служать келіями, до яких ведуть сходи, вирубані в урвищі, а одна з них служить церквою.
Хто створив ці дивні споруди – невідомо; відомо тільки, що в останні віки біля підніжжя існувало грецьке поселення, яке звалось Маріамполем або Мар’їним – від явленої ікони Божої матері, панагії, котра знаходилась у скелі.
За кримських ханів монастирем управляли митрополити, з яких першим відомий Константій, який правив Готською церквою в 1587 р. В 1778 р. монастир був залишений християнами, які перейшли до Росії і утворили місто Маріуполь.
Чернече життя відновлено в ньому тільки у 1850 р., до того ж часу [монастир] вважався цвинтарною церквою, приписаною до Бахчисарайського собору [Зверинский В. В. Материалы для историко-топографического исследования о православных монастырях в Российской империи. – Спб. : 1890 г., т. 1, № 539, с. 274 – 275].
Як бачимо, довідка зосереджена на давньому періоді, що відповідає верхній хронологічній межі – 1800 рік – обраній автором для своєї праці. Примітно виглядає список використаної літератури. Окрім довідника Ратшина (1852, звідки узято помилкові 3 версти) і брошури Ліванова (1874) вказано описи Демідова (1837) та Шишкіної (1845). Але ці останні вказівки нічого не допомогли – наступні «історики» не використали не тільки ці описи, але й довідник Зверинського.
(1) 1894 р. Довідка
В 1904 році під час ревізії скиту було використано довідку 1894 року. Скит мав 297 десятин землі. Його доход формувався так:
– продаж свічок – 255 рублів 45 коп.;
– грошові пожертвування – 628 рублів;
– випадкові доходи – 4063 рублі 30 коп. [і що це за доходи, які в рази перевищують усі інші статті?];
– кружечний збір – 1447 рублів 79 коп.;
– відсотки на капітали – 1570 рублів 80 коп.;
– оброчні статті – 1810 руб. 22 коп. (це доходи від готелю, врожаю фруктів, оренди землі);
Все це разом складало 9775 рублів 56 коп., але ревізори вирахували доход в сумі 12 173 рублі 76 копійок, отже, було ще якесь джерело в розмірі 2 398 рублів 20 коп.
В скиту були настоятель Ісидор, 20 ченців, 9 послушників і 21 чоловік на випробуванні [Державний архів автономної республіки Крим, фонд 118, оп. 1, спр. 3250, арк. 4 – 5 – використано в кн.: Катунин Ю. А. Монастыри Крыма в XIX – XX веках (по материалам крымских архивов). – Симферополь: Культура народов Причерноморья, 2000 г., с. 36].