Успенська церква у 18 ст.
Микола Жарких
В 1706 році до Бахчисарая прибув католицький проповідник – французький єзуїт Дюбан. Він провів тут близько 7 років і подав опис своєї діяльності. В ньому він згадав про греків і дуже чорними фарбами намалював занепад їхньої релігійності, але характерно – він повністю мовчить про успіхи своєї пропаганди серед греків. З усякою певністю можна сказати, що цих успіхів і не було.
Мале знайомство Дюбана з грецькою громадою видно і з того, що він не подав ніяких деталей про її організацію та про її храми.
Краще йому повелося з вірменами, які навіть надали йому куточок у своїй церкві (оце друга від 1667 р. звістка про вірменську церкву в Бахчисараї).
Єзуїтська місія продовжувала працювати в Бахчисараї і після Дюбана, аж до 1736 року, коли її спалили російські війська (як записав Х. Манштейн). Оце була перша нагода для росіян зруйнувати християнські установи в Бахчисараї. Слід визнати, що вони використали такий добрий випадок не повністю: Манштейн згадав про грецьку церкву в Бахчисараї (знову вперше від 1667 р.), але не зауважив, щоб її руйнували. Про Успенську церкву він взагалі не згадав.
Наступний француз – Обрі де ля Мотре – відвідав Бахчисарай в 1711 році. Він побував у висіченій у скелі каплиці Панагії (він записав це грецьке слово латинкою. У мові кримських греків панагія – просто церква, нічого більше [Серафимов С. Крымские христиане (греки) на северных берегах Азовского моря. – Херсонские епархиальные ведомости, прибавления, 1862 г., № 5, ]).
Всередині він побачив кілька намальованих на стінах святих і мабуть кілька ікон (quelques peintures de saints, & saints), а також срібні лампади. Оце вперше зауважено внутрішнє опорядження церкви. Через 289 років після публікації це свідчення нарешті займає своє місце в історії Успенської церкви – завдяки фізикам-теоретикам!
В 1755 році ще одне свідчення про церкву в самому Бахчисараї подав М. Миронов. Вона була близько від його квартири, не далі 50 сажнів (100 м) – тобто це не Успенська церква. Митрополит подбав, аби церква була відчинена для таємної зустрічі Миронова. Оце другий раз ми бачимо митрополита в Бахчисараї (мабуть, Гедеона?) – але знову не при Успенській церкві.
Деякі подробиці про бахчисарайських греків подав протопіп Трифілій, записки якого стосуються періоду 1759 – 1789 років. Вони написані значно пізніше (на мою думку – після 1802 року), і хоча вони дуже стислі, в них все ж таки кілька разів ті самі події розповідаються двічі.
Із записок (наскільки можна їм довіряти) видно, що в 1771 р. до Бахчисарая приїхав новопризначений митрополит Ігнатій. В умовах російської окупації Криму він вирішив задля безпеки перебратись у Кафу під захист російського війська і повернувся до Бахчисарая тільки на початку 1773 року.
Ніяких згадок про Успенську церкву Трифілій не подав, і на це «джерело» можна було не звертати великої уваги, якби не черговий історіографічний курйоз. Публікатор записок С. Серафимов подав до згадки про митрополита Гедеона примітку: «Кафедра митрополита в той час була у передмісті Бахчисарая, в Маріамполі». Цей здогад, який ніяк не випливає ані з записок Трифілія, ані з якихось інших джерел, мав надзвичайне щастя в наступній «історіографії», котра продовжує повторювати цей вимисел аж до наших днів.
Якби «історики» менше захоплювались переписуванням баснословія, а більше цікавились історичними джерелами, вони б могли зауважити, що є певні свідчення протилежного змісту.
Так, з довідки, яка висвітлює діяльність митрополита Гедеона (охоплює події 1725 – 1770 років), опублікованої у 1775 році, видно, що престольним містом митрополита готського і кафинського була власне Кафа як головне місто провінції. Оскільки там було багато начальства, там відбилась переважна частина занотованих випадків переслідування християн.
Тільки один епізод, датований 1725 роком, стосується перебування митрополита Гедеона у Бахчисараї. Дата його, віддалена на 50 років від дати записки, може бути не зовсім точною, але можна не сумніватись, що випадок мав місце на початку каденції Гедеона.
Я розумію справу так, що Гедеон представлявся хану з нагоди прибуття до Криму і вступу на посаду. Хан же хотів видушити з новоприбулого митрополита гроші (так би мовити ліцензію на здійснення своїх повноважень у ханстві) і для демонстрації серйозності своїх намірів вкинув митрополита і його супутників у тюрму, погрожував стратою, а одного ченця таки повісив. Оскільки Гедеон діяв у Криму до смерті в 1769 р. (записка Трифілія), він, можна думати, таки відкупився від хана.
До часу правління Ігнатія належить виготовлення срібного окладу для давньої ікони Одигітрії. На окладі був напис: «Приношення усіх благочестивих християн, [зроблене] допомогою і пильністю жителів міста Марієн 1774, квітня 20» [Гавриил А.Х.Т. Переселение греков из Крыма в Азовскую губернию и основание Готфийской и Кафийской епархий. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1844 г., т. 1, с. 202; Серафимов С. Крымские христиане (греки) на северных берегах Азовского моря. – Херсонские епархиальные ведомости, прибавления, 1862 г., № 5, ]. Пізніше ікона зберігалась в Маріуполі.
Остання звістка про Успенську церкву з доби Кримського ханства належить до 1777 року, коли Ігнатій порушив клопотання про спорудження нової церкви замість занепалої печерної споруди. Російський генерал Прозоровський порадив йому вдатися з цим проханням спершу до хана і отримати його дозвіл. Зі свого боку Прозоровський подав начальству прохання допомогти у цій справі, котре залишилось без відповіді.
В 1778 році значна частина греків разом з митрополитом Ігнатієм виїхала з Криму. В окремому нарисі я показав, що Успенська церква ніякої ролі в цьому епізоді не відіграла, попри поширене в «науці» баснословіє.
Останню крапку у справі міфічного «монастиря» поставив той самий Ігнатій, у віданні якого цей нібито-монастир перебував. На запит російської влади (1783) про число церков і християнських дворів у колишньому Кримському ханстві митрополит відписав, що в Бахчисараї була церква св. Миколи і при ній 280 дворів (оце вперше ми дізнаємось посвяту цієї церкви). В селі Майрум була церква Успіння (оце наша печерна церква). Також у Бахчисараї була одна вірменська церква.
Отже, в сухому залишку маємо: в період Кримського ханства (1596 – 1783) ніякого монастиря на Успенській скелі не було – була тільки парафіальна церква, розташована у печері.