Рука св.Варвари (1695 р.)

Микола Жарких

Остання частина розглядуваної статті «Міней» присвячена лівій руці св. Варвари. Туптало починає так:

Проте про другу святої великомучениці Варвари руку святу, ліву, нехай тут не буде невідомо, бо при нетлінному тілі її святому в церкві Святомихайлівській здавна не перебувала, а затримана вона була у Грецькій землі.

Ця звістка суперечить давнішим свідченням очевидців, що київські мощі становили ціле тіло. Нагадаємо слова Л.Мюллера: «можна розглянути й поторкати всі члени» та Павла Халебського: «тіло молодої дівчини з маленькими ніжками й ручками». Туптало не знав цих звісток, що значно збільшило простір для його фантазії.

Далі він записав, що ця ліва рука св. Варвари була привезена на Волинь у 17 ст. греком Олександром Музелем, який походив з імператорського роду Кантакузинів.

Слід знати, що О.Музель (Мозеллі) був чоловік добре знаний і шанований як у Києві, так і на Волині. Про нього двічі згадував у своїх записках Петро Могила:

Такий собі Олександр Музеля, лікар за фахом, всі його знали в межах Київського воєводства, а більше Волинського, грек родом, упав, уражений паралічем, не можучи зцілитися лікарством. У літо 162[…] прийшов до Печерського монастиря [і зцілився]. Року, якого Сагайдачний помер [1622 р. – М.Ж.], того ж року на середпістя був у Києві, а те [чудо] після Великої ночі діялося [Жуковський А. Петро Могила і питання єдності церков. – К. : Мистецтво, 1997 р., с. 267 – 268]

Такий собі Олександр Музеля, родом грек, фахом же лікар, відомий усім у межах Київського воєводства, а більше Волинського, у Городку, селі Печерського монастиря, відвідав мене, архімандрита Петра Могилу, в літо 1630, місяця листопада в 24 день. То він повідав мені:

Божим же зволенням в літо 1621, у святу велику Чотиридесятницю, ми прийшли до Печерського монастиря, за благословенням отця тодішнього архімандрита Єлисея Плетенецького зайшли у печеру святого отця нашого Антонія [і там побачили чудо від мироточивих голів].

По Воскресінні ж Христовім, на четвертій неділі, був я у пана київського Гаврила Хойського у місті його Хоїще [мабуть, Гоща – М.Ж.], того ж літа 1621 розболівся вельми [і вилікувався тим миром, що чудесно отримав у Печерському монастирі] [Там само, с. 274 – 275].

О.Музель був членом Луцького православного братства з моменту його заснування (1617 р.). Він виклопотав привілей короля Владислава 4-го (датований 11 грудня 1645 р.) на будівництво мурованого шпиталю. Музель виділив на це будівництво величезну суму – 41 тис. злотих, завдяки чому будівництво, розпочате в 1646 р., було закінчено уже в наступному році [Вікіпедія, стаття ]. Це був, мабуть, наймасштабніший одноразовий внесок на користь Луцького братства за всю його історію. Збудований коштом О.Музеля братський будинок і досі стоїть у Луцьку біля Братської церкви.

О.Музель помер в 1647 р. і був похований у крипті Братської церкви в Луцьку. Всі зібрані факти показують нам чоловіка статечного, активного діяча українського православія. Подарунок мощів від такого діяча, природно, було сприйнято з належною повагою. Але це не знімає наших запитань – звідки узяв ці мощі О.Музель, ким і як було вирішено вважати їх мощами св. Варвари.

Далі Туптало продовжує: на Волині цю реліквію – буцімто – викрали іудеї, які роздробили і спалили християнську реліквію. Але попіл та кораловий перстень вони не забули віддали християнам, які поклали ці залишки у спеціальному кіотці в соборі св. Іоана Богослова у Луцьку. Пізніше луцький єпископ Гедеон Святополк-Четвертинський, коли був обраний київським митрополитом, перевіз цю реліквію до Києва, до Софійського собору.

Можна припустити, що Туптало записав цю історію зі слів самого героя оповідання – митрополита Гедеона.

Звичайно, роздроблення і спалення знімають всі можливі питання щодо автентичності цих мощів з боку атеїстів усіх поколінь і толків, включно із любителями радіовуглецевого датування. Похвальна обережність!..

Ця цілком неймовірна історія із запасною лівою рукою св. Варвари не викликала великого ентузіазму в наступних київських ієрархів. Так, у 1825 році митрополит Є.Болховитинов, описуючи мощі, які зберігались у Софійському соборі, подав тільки побіжну згадку про мощі «великомучениць грецьких: Фекли першомучениці, Варвари, Марини». На той час вони зберігались у великому загальному ковчезі, влаштованому в 1824 р., разом із мощами десятків інших святих ().

В очах митрополита Євгенія, який власне був ініціатором описаної «колективізації» мощів, вони не становили великої цінності й не заслуговували на окреме опорядження. Про окремий кіотець, привезений митрополитом Гедеоном, Євгеній не згадав.

Так «запасні» мощі св. Варвари, які не вписувались у київську легенду, були виключені з кола предметів поклоніння, щоб не створювати нездорової конкуренції й не подавати притоки для кпинів нам – атеїстам, матеріалістам і раціоналістам.