Мовчання джерел 15 – 16 ст.

Микола Жарких

Історичні джерела, складені до кінця 16 ст., одностайно промовчують існування цієї святині. Мовчали про неї:

– італійський посол Амвросій Контаріні, який відвідав Київ у 1474 р.;

– польський історик і географ Матвій Меховський (, 1517 р.);

– австрійський барон Сигізмунд Герберштейн («Записки про Московію» 1549 р., складені на підставі посольських поїздок 1517 та 1526 років). Меховський та Герберштейн особисто в Києві не бували, але цікавилися ним і подали про нього досить докладні відомості, серед яких немає звісток про св. Варвару.

Мовчать про ці мощі перші документи про відновлення монастиря:

– грамота великого князя литовського Олександра на користь Григорія Поповича, з 27 липня 1496 р. [Акты западной России, т. 1, № 141];

– грамота польського короля Сигізмунда 1-го для ігумена Макарія з 15 березня 1523 р. [Акты западной России, т. 2, № 122];

– перелік маєтків монастиря, укладений ігуменом Макарієм у 1526 р. [Акты западной России, т. 2, с. 167];

– інші акти 16 ст., яких збереглося чимало (30 грудня 1543 р. [Акты западной России, т. 2, № 228]; 12 грудня 1574 р. [там само, т. 3, № 57]; 9 вересня 1576 р. [там само, т. 3, № 70] та ін.).

З цих документів ми можемо скласти досить детальне уявлення про земельні володіння монастиря, але про таку цінність як мощі акти мовчать.

Німецький купець із Гданська Мартин Груневег відвідав Київ у 1584 р. і дав досить докладний його опис на основі власних спостережень. В цьому докладному описі є окремий уступ, присвячений Михайлівському Золотоверхому собору [Ісаєвич Я.Д. Нове джерело про історичну топографію та архітектурні пам’ятки стародавнього Киева. – “Київська Русь: культура, традиції”, К., Наукова думка, 1982 р., с. 125 – 127], зокрема, дано пояснення, з якої нагоди купол собору визолочено. Груневег зробив також окремий малюнок цього собору. Він спеціально зауважив, що при церкві живе духовна особа (слід здогадуватись, що від неї він і почув оповідання про позолоту). Звичайно, ця духовна особа звернула б увагу Груневега на мощі Варвари – загально шанованої всіма християнами святої – якби легенда про ці мощі на той час існувала. Груневег жваво цікавився релігійними справами і охоче нотував відомості про всі святині, які йому зустрічались. Тому ми не маємо підстав вважати, що звістка про св. Варвару випала з його опису через малу увагу до релігійних справ або через релігійну упередженість. Єдине можливе пояснення його мовчання – ця легенда тоді ще не існувала.