Українське збіжжя і американське боягузтво
Микола Жарких
або Проблеми шерифа індіанців не хвилюють
Відносно довгий час не писав своїх «вражень». За прикладом Лесі Українки не примушую себе писати, коли слова не просяться самі. Обмірковую кілька тем, не знаю, чи з них щось вийде. Але сьогодні слова склались самі…
, що США розглядають можливість зняти частину санкцій з Білорусії в обмін на експорт українського збіжжя через Білорусію. Також відомий всьому світу русофіл – генеральний секретар ООН Гутерріш послабити санкції проти Росії в обмін на експорт українського збіжжя через Чорне море.
Як бачимо, Америка залюбки торгує нашим збіжжям заради допомоги агресорам. Можна очікувати, що наступним кроком буде пропозиція нагородити президента Росії Путіна та президента Білорусії Лукашенка орденом Virtuti militari. (До речі, не знаю, чи є в Америці такий орден. Але якісь ордени, мабуть, є.) Нагородити за успіхи у витісненні України зі світового ринку хліба.
У зв’язку з цим мушу поставити декілька крапок над декількома літерами (ӛ, ӝ, ӟ, ӥ, ӫ, ӭ…).
1. Україна не повинна поспішати продавати хліб врожаю 2021 р. Досить того, що російські загарбники уже захопили у Херсонській та Запорізькій областях. Україна не може в умовах війни ризикувати своїм хлібним резервом і наражати українців на ризик голоду. Урожай 2022 року буде очікувано дуже низьким. Якщо вдасться зібрати половину того, що дав 2021 рік – буде просто дуже добре. І не треба тішити себе ілюзіями, що в 2023 році врожай відновиться. Відновиться, але не швидко, дай боже через кілька років після закінчення бойових дій.
Україна не повинна продавати збіжжя в такій кількості, як було до війни, – навіть якщо для цого були б технічні можливості. Не повинна продавати багато, щоб самій не опинись в ситуації, коли ми будемо потребувати допомоги не тільки зброєю і грошима, але й хлібом.
2. Струс на світовому ринку хліба, підвищення світових цін на нього – вигідний для України, бо дозволяє продавати менше, а заробляти стільки ж або й більше. Отже, підвищення цін на хліб у два або три рази було би добрим нагадуванням – хто в домі господар, від кого залежить стабільність світового харчового ринку. Це саме стосується соняшникової олії – весь світ думав, що вона з’являється на полицях крамниць сама собою, аж війна нагадала, що понад 50 % світового виробництва цієї олії дає Україна.
3. Російські окупанти грабують фермерів на тимчасово окупованій території. З висоти мого дивана – вважаю, що це дуже добре. Не слухався тата – послухаєш ката.
Пишуть, що окупанти забирають у виробників 70 % хліба. І це також дуже добре, хотіли «русского мира» – їжте, хоч повилазьте. Також пишуть, що окупанти пропонують за хліб 10 % його вартості, а хто відмовляється – забирають безкоштовно. Також пишуть, що окупанти почали утворювати на тимчасово окупованій території… колгоспи. Так-так, колгоспи, і це теж – «русский мир» у його чистій формі.
Чи розуміють ці пограбовані «фермери», що вони самі закликали до себе оцей «русский мир»? Зрадник і колаборант 10 років поспіль був міським головою Херсона. Посада виборна, його обирали на цю посаду три (!) рази поспіль. Хто обирав? – Та місцеві жителі, хто ж іще. Далі – Партія регіонів, Верховна рада (2012 – 2014 рр.), голосування за диктаторські закони 16 січня 2014 року. А хто його до Верховної ради обрав? – Та місцеві жителі, все вони.
І ось нарешті збулася мрія ідіота – 26 квітня 2022 року окупанти призначили В. Сальдо головою окупаційної адміністрації Херсона, так би мовити, майором Квіслінгом місцевої фабрикації. Збулася і мрія його виборців – прийшли окупанти, яких вони собі так палко бажали, і просто відняли усе, що оці «фермери» були заробили за 30 років незалежності.
Ще раз повторюю – все це дуже добре. Той, хто не розуміє простої зв’язки Україна ⇒ незалежність ⇒ демократія ⇒ патріотизм ⇒ правова держава ⇒ приватна власність ⇒ твій особистий статок – той не вартий мати «приватну власність» і «особистий статок». Можливо, оцей прочухан від «русского мира» виправить хоч комусь мізки і примусить збагнути відповідальність за свою особисту позицію під час голосування. На велику кількість таких, що очуняють, я зовсім не сподіваюсь – більша частина виборців не мала нічого, то й втрачати їм нічого, а тому – «какая разница?».
4. Пишуть, що через проблеми з експортом українського хліба може настати голод у країнах Близького Сходу. Мабуть не в Ізраїлі – він сам у довоєнний час вивозив свої овочі до України, а таки в арабських країнах. Поясніть мені, добрі люди, чому цей можливий голод має нас, українців, обходити? Хіба ті араби не мають своєї землі? Хіба на тій землі не можна вирощувати три врожаї на рік? Чому не можуть вони експортувати вироблені ними харчі, якщо сусідній Ізраїль може?
Чому, зрештою, весь християнський світ має служити арабам-мусульманам як раби? Хібо вони нас уже завоювали? Хочуть їсти – нехай працюють. Як дбаєш – так і маєш. Хто не працює – той не їсть. Що в цих простих істинах не так? Чому якісь добрі дяді і тьоті мусять годувати оцих ледарів?
5. Так само пишуть, що через проблеми з експортом українського хліба може настати голод у країнах Африки, і цим власне Гутерріш переймається найбільше.
5.1. Гутерріш. Якщо він втрачає свої «комісійні» чи «куртажні» гроші від припинення постачання хлібу в країни Африки – він мусить так відверто про цей і сказати:
Обидели юродивого!
Мальчишки отняли копеечку!
Вели-ка их зарезать…
Але яке нам, українським індіанцям, діло до фінансових проблем шерифа, тобто пана Гутерріша? Проблеми шерифа не повинні хвилювати індіанців, нехай сам викручується як уміє.
5.2. Голод в Африці. Я – не гуманіст, не філантроп, не ліберал і не професор Гарвардського університету. Я – український націоналіст. Тому я можу написати відверто: голод в країнах Африки – це дуже добре.
Голод – природний регулятор чисельності населення у незалежних країнах, які можуть за кліматичними умовами вирощувати три або чотири врожаї на рік, але які:
– не вміють працювати;
– не бажають працювати;
– не працюють;
– і не будуть працювати, хоч що би не було.
Працювати – не по фен-шую. Білі раби, оті добрі ліберальні чоловіколюбні дяді й тьоті, приїдуть і привезуть їм готову їжу. І вони будуть її істи і далі плодитись, загострюючи і без того сильну демографічну кризу. Населення однієї Нігерії – 206 мільйонів осіб, це у 5 разів стільки, як в Україні.
І українські білі раби мусять годувати не одного і не двох, а одразу п’ятьох нігерійських генералів на одного раба? Але ж мені здавалось, що Нігерія нас ще не завоювала (вони не тільки працювати не вміють, але й ще більше – не вміють воювати). Чого це ми мусимо перейматись їх проблемами?
Якщо голод там справді настане (ще не факт) і якась їх частина повиздихає (знову – не факт), то це буде тільки рух в напрямку екологічної рівноваги. Людей мусить бути стільки, скільки є їжі. Ніяк не більше. Якщо вони хочуть плодитись далі, то це – їх проблема. Нас, білих індіанців України, проблеми нігерійського шерифа не хвилюють.
6. Експорт збіжжя через Білорусію. Ні, я хотів би знати ім’я того генія американської політичної аналітики, котрий отаке запропонував. Чогось мені здається, що він закінчив Гарвардський університет. І тому, як кожен випускник Гарварду, є самовпевненим невігласом.
Якби я знав його ім’я – я би попросив своїх знайомих в Америці подарувати йому глобус. Бажано – глобус України, але якщо в них такого нема – то хоча б глобус усієї земної кулі. Там він міг би порахувати, скільки залізниць іде з України до Білорусії і подумати, чи є на них десь хоч один не зірваний міст? У нас же з Білорусією іде війна (може хто не знає), а під час війни всі мости в напрямку ворога висаджують, руйнують – чи не так? Наша влада не зобов’язана доповідати всьому світу про такі свої дії, а випускники Гарварда, котрі за весь час існування цього університету не бачили ніякої війни, елементарно не знають про це правило. Бо звідки їм знати й навіщо? Мости між США і Канадою вони ж висаджувати не збираються, правда?
Але навіть якби ці мости були цілі і технічна можливість відправити ешелони хліба в Білорусію існувала – чи доїхали б вони до покупця? Жодною мірою не доїхали би, про це навіть говорити смішно.
Якщо випускникам Гарвардського університету не смішно – поясняю. Білорусія – ніяка не держава, а окупована Росією територія. І якщо до начальника білоруської залізниці прийде російський лейтенант із двома автоматниками і скаже: «Оці ешелони хліба переспрямувати до Росії» – що, на вашу думку, зробить начальник? На цьому місці уже можна сміятись, але спеціально для випускників Гарварда поясню: автомат Калашникова – дуже сильний аргумент, і виконувати такі накази треба (не заглиблюючись, що то за лейтенант і які його права). От тепер остаточно можна сміятись.
Але найсмішніше – може бути, що ніякого лейтенанта ані автоматників не буде, а просто начальник є агентом Росії і отримає той самий наказ від свого куратора. І виконає його так само.
Отже, за зняті санкції Білорусія подякує (можливо), за отримане від дурних хохлів безкоштовне збіжжя Росія не подякує (не можливо, але точно), а «продовольча криза» залишиться. І треба було платити великі гроші за навчання в Гарварді?
7. Зняття санкцій з Росії заради розблокування чого б там не було. Що це – дурість чи зрада? Думаю, і дурість і зрада одночасно.
За зняті санкції Росії подякує (можливо), але нічого не розблокує (не можливо, але безсумнівно не розблокує).
Чому? – Елементарно, Ватсон!
Росія почала війну заради знищення України, і за всі три місяці сучасної «гарячої фази», як і за попередні 8 років не змінила цього курсу ні на міліметр. Буде подихати, буде гинути, але буде продовжувати свою війну і говорити, що все йде по плану.
Всякі сподівання, що Росію можна задобрити, погладити по голівці за гарну поведінку – це злочинні ілюзії. Злочинні тому, що Україна платить за них кров’ю.
От, не встиг вчора (21 травня 2022 р.) дописати статтю, а вийшло навіть краще, бо сьогодні (22 травня 2022 р., у день перепоховання Тараса Шевченка в Каневі) з’явився переклад статті із журнала «The Economist» під назвою «». Моє загальне враження – темою оцієї «катастрофи» намагаються притлумити не тільки тему Covid-19, але й тему російської агресії в Україні, дати світовій пресі нову тему для пережовування жуйки, для «занепокоєння». Україна повинна капітулювати, щоб мавпочки в Африці могли не злізати зі своїх дерев і не працювати. Тільки із назвою журналу якась помилка трапилась. Правильна назва – «The Putis’s Economist». Глядіть не переплутайте!
8. Чи можна розблокувати судноплавство по Чорному і Азовсьому морям?
Можна, і для цього є два шляхи, або точніше, два рівні.
Перший (максимальний) – знищити Росію як державу. Нема тіла – нема діла. Наступного дня після її зникнення розблокування портів настане само собою.
Другий (мінімальний) – знищити російський Чорноморський флот (і, щоб два рази не вставати – його сухопутні структури, включно з авіабазами в Криму).
І всього-то потрібно кілька сотень «Томагавків»! Вони летять на 2 500 кілометрів, тобто американським кораблям і літакам не треба навіть наближатись до Криму, а можна стріляти здалека.
Після реалізацї мінімального варіанта для судноплавства в Чорному морі залишиться тільки небезпека ударів авіаційними протикорабельними ракетами великого радіуса дії (Гнило-Солом’яна Орда має на озброєнні протикорабельні ракети, що летять на 600 – 800 км, і уже стріляє ними по наземних цілях в Україні). Позбутися цієї небезпеки можна тільки в максимальному варіанті. Але ми наперед не можемо знати, чи залишиться у Гнило-Солом’яної Орди час і натхнення на такі удари після виконання мінімального варіанту.
Отже, для швидкого і радикального розблокування судноплавства в Чорному морі є всі необхідні умови та інструменти. Бракує тільки одного – сміливості з боку США.
США ніколи не боялись нападати на слабкого противника, знаючи, що той не зможе потужно опиратись: Сербія 1999 р., Афганістан 2001 р., Ірак 2003 р. Але відносно сильного противника Америка боїться панічно, до непристойності, і мимоволі виникає запитання: а чи справді американська армія така сильна, як це малює пропаганда і як прийнято думати?
І якщо Америка боїться «а то Путін нападе» – вона повинна надати відповідне озброєння Україні. На нас Путін уже напав, і по силі приповідки «мокрий дощу не боїться» – ми не боїмося це озброєння застосувати.
21 – 22 травня 2022 р. в Києві.