Корупція і Україна
Микола Жарких
От доводиться писати ще одну статейку в кільватер попередньої. Міркуючи про перспективи післявоєнного розвитку України, слід зачепити і питання корупції.
У корупції в Україні можна побачити три основних причини.
Перша і головна – це шалений потік корупційних грошей, що йде з Москви і перед яким наші любителі солодкого життя просто не мають сили устояти. Цей потік є джерелом корупції не в одній тільки Україні, а по всьому світу.
Я уже був згадав, що один тільки Медведчук отримав із Москви 5 мільярдів доларів. А скільки їх отримав президент США Дональд Трамп, який так запопадливо вів промосковську політику? Простою мовою, почім нині на ринку американська демократія?
Скільки грошей вкладено в політичну систему Німеччини, так що в ній нині немає жодної партії, котра не була би москвофільською? В яку суму вилилась купівля політичної системи Франції, де змагаються між собою виключно москвофільські сили і москвофільські діячі?
Тому можна сподіватись, що після знищення командного і фінансового центру корупції в Москві цей напрямок людської діяльності піде на спад. Як у відомому анекдоті: «Ну і що, повиздихають від того корупціонери? – Ну, може, й не повиздихають, але того здоров’я вже не матимуть».
Друге джерело корупції – незаконна «приватизація» 1990-х років, в результаті якої все, що було створено зусиллями цілого народу і мало би бути джерелом його процвітання, потрапило в руки десятка спритних ділків.
Жоден із цих ділків ніколи не створив нічого суспільно корисного і навіть не розуміє, що це таке. Всім відомо, як виникли величезні багатства Білла Гейтса, Марка Цукерберга та Ілона Маска, але ніхто не може пояснити, яким таким способом обидва гігантських металургійних заводи Маріуполя, котрі будувались починаючи з 1930-х років, опинились у приватній власності Ахметова.
«Есть божий суд, наперсники разврата!» Москалі зруйнували обидва незаконно «приватизовані» комбінати і сподіваюсь, скоро ми побачимо, як Ахметов збирає пляшки біля метро «Лук’янівська». Війна і тут приходить на допомогу, розрубуючи цей вузол корупції (спритного казнокрадства).
Третє джерело корупції – це уже згадане вище стремління до солодкого життя. Життя за будь-які, нехай і брудні, криваві гроші. Це джерело з війною не зникне і буде існувати завжди.
Репутація України як сильно корумпованої держави до певної міри – заслужена, але тільки – до певної міри. Завдяки зусиллям відверто-московської і приховано-московської пропаганди (тобто першого джерела корупції) ця репутація надзвичайно перебільшена:
В мені-бо бридкого нема нічого,
Та фарби в руках ворога мойого.
Руйнування корупційного центру в Москві припинить цю пропаганду і одночасно відкриє всім країнам світу багато цікавого про їхню домашню корупцію. Так погорить не одна репутація, так відбудеться не один гучний судовий процес, і дехто, може, навіть за грати потрапить.
На цьому тлі українська корупція уже не виглядатиме як щось небувале.
З другого боку, Україна таки веде системну боротьбу із корупцією. Зокрема, нашу систему державних закупівель Prozorro високо оцінили фахівці з різних країн і… І ці країни не поспшають ліцензувати цю систему для власного вжитку. Всім стало шкода своєї власної корупції.
Далі, в Україні збудована струнка «антикорупційна вертикаль»: маємо Національне агентство з питань запобігання корупції, спеціальний антикорупційний слідчий орган, спеціальну антикорупційну прокуратуру і спеціальний антикорупційний суд.
Така система антикорупційних органів була запроектована ліберальними гарвардськими професорами й узята до виконання їх учнями з адміністрації. Всі шукали країни, якої їм не було би шкода, для того, щоб спробувати – що з того вийде. Як любив говорити Джуффін Халлі: «Поки не спробуєш – не дізнаєшся». І от знайшли Україну, якої нікому не було шкода.
Створення такої системи антикорупційних органів вимагали наші євроатлантичні союзники і ці органи принаймні частково фінансуються з американських грантів, що мало би зробити їх відносно незалежними від української виконавчої влади, у якій – на думку ініціаторів цієї затії – і знаходиться самий центр корупції.
Будівництво оцього антикорупційного монстра розпочалось в 2014 році, і восени 2024 року ми уже будемо відзначати десятиліття його існування.
І що з того вийшло?
Вийшла діюча модель паротяга в натуральну величину: все крутиться, обертається, скрипить і гримить, немає тільки одного – результатів. Ані однісінького результату за 8.5 років цей монстр так і не показав (ну, справ про незаконне нарахування премій в сумі 500 гривень ми не розглядаємо).
Так що, нема вже в Україні корупції? – Є, нікуди вона не втекла, і більше того – отримала нові можливості для розвитку. Антикорупціонери беруть з корупціонерів хабарі за те, що не будуть відкриті деякі кримінальні справи, також за те, що ці справи будуть закриті, також за те, що справи не дійдуть до суду, а будуть блукати між антикорупційними інстанціями, також за те, що суди виправдають звинувачених. І справді, жодної скільки-небудь резонансної справи не було доведено не те що до вироку суду, але навіть до якогось виразного ступеня розслідування.
Антикорупціонери знайшли спільну мову із корупціонерами, вписалися в корупційні схеми і самі перетворились на звичайнісіньких корупціонерів, тільки з пишним префіксом «анти».
Наперед такого не можна було очікувати, але тепер результати очевидні: вся ота антикорупційна вертикаль, подібної до якої нема, здається, у жодній іншій країні, – недієздатна і тільки палить гроші з бюджету США. «Вертикаль» повторює ганебну історію Управління по боротьбі з організованою злочинністю. Це управління довелось розформувати через те, що організована злочинність його очолила – провела своїх людей у керівництво, із легко передбачуваними наслідками.
А десятиліття «вертикалі» день у день наближається, і колись-то треба буде зробити висновки. Можна зробити такий висновок, що це була неправильна країна і в ній – неправильна корупція. А можна зробити і такий висновок, що це були неправильні професори і неправильний проект.
Якби мене хтось запитував – я б порадив скасувати усю оцю «антикорупційну вертикаль». Корупції повністю позбутися не можна, але можна позбутися пов’язаної з нею антикорупційної ганьби.
І як усе сказане стосується до війни та / або післявоєнного розвитку України?
Тісно стосується, бо тепер і в післявоєнний час усе, що пов’язане з Україною, буде предметом пильного вивчення. Не тільки величезний досвід нашої армії, але й успіхи та неудачі України в боротьбі з корупцією також стануть предметом загальної уваги. Хочеться вірити, що «боротьба з корупцією» у післявоєнний час буде тихо забута, як забулась «боротьба проти організованої злочинності», «боротьба проти лихоманки Ебола» та «боротьба проти Covid-19».
Принаймні слід було би змінити несправедливу оцінку України як «наскрізь корумпованої країни», аби вона не відлякувала інвесторів у післявоєнну добу.
9 червня 2022 р. в Києві.