Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Закавказзя та Мала Азія

Микола Жарких

Починаючи від Дербента шлях Рубрука йшов через місця відносно густо заселені, і опис рясніє географічними назвами. Так, через два дні шляху вздовж берега Каспійського моря він прибув до міста Самарон, яке нині не відоме. Після нього він повернув у гори на південь і ще через два дні прибув до міста Самаг (Шемаха). Віддаль між Дербентом і Шемахою – десь 180..200 км, тобто темп руху – так само 50 км на добу. Далі шлях ішов через велику рівнину Моан (тобто Муганський степ), де Рубрук занотував ріки Куру, котра тече із землі грузинів, і Аракс, котрий тече з Вірменії. Місце переправи позначено гранично точно – це міст, де Аракс впадає в Куру (70 км на південь від Шемахи). Тут Рубрук згадав про місто Гангес (Гянджа), котре замикає вихід з гір у цю долину, але сам він там не був (це 200 км на захід від переправи).

Далі Рубрук піднімався лівим берегом Аракса аж до його витоків (23.11.1254 – 15.02.1255 р., всього 84 дні; віддаль становила не менше 750 км, тобто середній темп руху – лише 9 км на добу). По дорозі він відвідав ставку монгольського намісника, який в російському перекладі зветься Бату, а в англійському – Бачу (Baachu) (мабуть Байджу-нойон). На Різдво (25.12.1254 р.) він був у місті Наксуа (Нахічевані). Це місто знаходиться за 300 км від гирла Аракса, тобто маємо той самий темп 9 км / добу. Звичайно, більшу частину цього місяця (23 листопада – 25 грудня 1254 р.) Рубрук провів у монгольській ставці, поки його провідник з’їздив до Тебріза.

В Нахічевані великі сніги затримали Рубрука на 19 днів. Виїхавши звідти, він через 4 дні прибув у землю Сагенси. На думку Н.П.Шастіної, це – не власне ім’я, а гучний титул «шахіншах» (цар царів), який носили дрібні князі з роду Захаридів. Столицею їх було місто Ані.

На цьому місці слід зауважити, що в тексті Рубрука два уступи переплутані місцями (у загальновживаному російському перекладі Рубрука, виданому в 1957 р., це два останні уступи 51-го розділу). Я поміняв їх місцями на підставі хронологічних вказівок, які містяться в цих уступах. В результаті відновлюється логіка маршруту: в’їзд до землі Сагенси – прийом у Сагенси – перебування в Айні в землі Сагенси – виїзд із землі Сагенси в землю турків. В правильній послідовності текст має читатись так:

В день Стрітення знаходився я в якомусь місті під назвою Айні, яке належало Сагенсі і було дуже укріпленим за своїм розташуванням. В ньому знаходиться тисяча вірменських церков і дві синагоги сарацин. Татари поставили там суддю. Тут знайшли мене брати проповідники, четверо з яких їхали з Прованса у Франції, а п’ятий приєднався до них у Сірії. У них був тільки один хворий служитель, що знав по-турецьки і трохи по-французьки. Вони мали грамоти господина папи до Сартаха, Мангу-хана та Бурі, які й ви [король Людовік 9-й] дали мені, а саме з проханням, щоб тамті дозволили їм перебувати в їхній землі і проповідувати Слово Боже і т.д. Коли ж я розповів їм, що я бачив і як татари мене відіслали, вони відправились до Тефіліса, де перебувають їхні брати, щоб порадитись, що робити. Я їм пояснив як слід, що за допомогою цих грамот вони можуть проїхати, якщо забажають, але повинні запастись належним терпінням до перенесення трудів і добре обміркувати мету свого приїзду; бо якщо в них не було іншого доручення, окрім як проповідувати, татари стануть мало опікуватись ними, особливо якщо в них немає перекладача. Що сталось з ними потім, не знаю.

Із цього міста [Айні] ми потрапили через 15 [слід виправити: 5] днів, у неділю Чотиридесятниці, в землю турецького султана; перший замок, який ми знайшли, зветься Марсенген. Всі мешканці містечка були християни: вірмени, курги та греки, але панування над ними належить виключно сарацинам. Там начальник замку сказав мені, що отримав наказ не видавати їстивних припасів ані жодному франку, ані послам царя Вірменії або Вастація. Тому, починаючи з того місця, де ми були в неділю Чотиридесятниці, і аж до Кіпра, куди я потрапив за тиждень до свята блаженного Іоана Хрестителя, нам належало купувати собі припаси. Провідник мій діставав мені коней; він також отримував гроші на їстивні припаси, але клав їх собі у гаманець. Коли він приїжджав куди-небудь на поле і бачив стадо, то силою викрадав барана і давав своїй родині його їсти, дивуючись, що я не хочу їсти від його крадіжки.

Айні у Рубрука – це не що інше як Ані: це місто, розташоване на вигідному для оборони місці, має багато церков і 2 мечеті. Навіть дивно, чому це припущення не спало на думку жодному з коментаторів.

Але опис Рубрука побудовано так, що сюжет про прийом у Сагенси викладено окремо і перед звісткою про прибуття до Ані. Цілком можливо, що місцевий князь приймав його не в Ані (припускати ще одну перестановку речень в цьому місці я не наважуюсь). Можливо, що Сагенса сповістив Рубрука про перебування католицької місії в Ані, і Рубрук відхилився від свого шляху вгору Араксом, щоб з нею зустрітись (Ані місто лежить біля ріки Ахурян десь на 50 км від її впадіння в Аракс, тобто збоку від шляху Рубрука вздовж Аракса).

За 20 днів (13 січня – 2 лютого 1255 р.) Рубрук проїхав тільки 230 км. Мабуть, в цей час він зупинявся у Сагенси та в Ані, що не відзначено в описі.

Дані про 15 днів поїздки із Айні до Марсенгена суперечать всій хронології, тому В.Рокхіл припускав, що «це місто» – не Айні, а Нахічевань. Це припущення не можна прийняти, бо від Марсенгена до верхів’я Араксу було 7 днів шляху, а тому на дорогу від Нахічевані до Марсенгена припадає 33 – 7 = 26 днів, ніяк не 15.

Я припускаю, що в тексті Рубрука була допущена описка і треба читати не «15 днів», а «5 днів». Це припущення повністю розв’язує всі суперечності. Справді, в Айні він був на Стрітення (2 лютого), потім їхав 5 днів і в неділю Чотиридесятниці був у Марсенгені. В 1255 році ця неділя випадала на 7 лютого, що повністю узгоджується з нашим розрахунком.

Отже, 2 лютого Рубрук приїхав до міста Ані.

Ще далі, через 5 днів (а саме 7.02.1255 р.) Рубрук вступив у володіння турків (Іконійського султанату). Турецький пограничний замок він зве Марсенген. Сучасний вірменський історик В.Газарян , що це – Ерзінджан. Це не можна прийняти, оскільки Марсенген лежав на Араксі, а Ерзінджан – на Єфраті досить далеко на захід від витоку Аракса. Окрім того, про Ерзінджан (під назвою Арсенген) Рубрук згадував в наступному розділі, описуючи землетрус.

Для приблизної локалізації Марсенгена можна застосувати пропорцію. Для цього нам треба визначити, що вважати за виток Аракса, з урахуванням того, що далі наші мандрівники мали рухатись на захід. Аракс витікає з гірського кряжа, найвищою точкою якого є гора Бінгель (Bingöl, 3189 м). Звичайно, на цей кряж Рубрук не піднімався, бо звідти дороги на захід нема. В 20 км на північ від цієї гори і за 42 км на південь від Ерзурума на Араксі лежить селище Кирикхан, від якого можна проїхати на захід в долину річки Ельмали і далі спускатись вниз за її течією (назви річок такі: Кельхас – Пері – Мунзур – Мурат – впадає у Єфрат). Цей маршрут можна назвати південним. Він для нас мало прийнятний, тому що неясно, як від гирла Мурата можна потрапити до Сіваса інакше як піднімаючись вгору Єфратом (а Рубрук спускався по Єфрату).

Тому слід подивитись на місто Кепрюкей (Köprüköy), яке знаходиться на Араксі у 82 км на північний схід від гори Бінгель і в 55 км на схід від Ерзурума. Тут Аракс змінює напрямок течії з півночі на схід, а прямо на захід лежить зручний прохід в долину верхнього Єфрата. Я думаю, що Рубрук скористався цим шляхом. Умовно я вважаю за «виток Аракса» перевал між басейнами Єфрата на заході і Аракса на сході (він лежить буквально в 10 км на схід від Ерзурума і в 72 км на північ від гори Бінгель).

Між двома добре локалізованими пунктами – Ані і витоком Аракса – віддаль становить 290 км (50 км вниз вздовж р. Ахурян і 240 км вгору вздовж Аракса).

Рубрук подолав цю віддаль за 12 днів, що дає темп руху 24 км / добу.

Від Айні до Марсенгена – 5 днів або за нашою пропорцією 120 км.

Від Марсенгена до витоку Аракса – 7 днів, тобто 170 км.

Ця віддаль приводить нас на ділянку між містечками Зарапхане (Zaraphane) (іл Ігдир, Туреччина) та Кагизман (Kağızman, іл Карс) на р. Аракс. Вікіпедія відзначає, що біля Кагизмана (точніше, біля села Кетек (Kötek, 12 км на північний захід від Кагизмана) збереглась фортеця Narin Kale (Köroğlu Kalesi – замок Кер-Оглу). Оце, на мою думку, і є Рубруків Марсенген.

Далі Рубрук занотував, що від вершини Аракса він перевалив через гору (на мою думку, це розглянутий вище перевал на схід від Ерзурума) і далі 8 днів спускався вниз по Єфрату до фортеці Камаф.

На цьому місці нам важливо зрозуміти, що вважати Єфратом. Сучасна географія вважає, що Єфрат починається від злиття рік Карасу (Західний Єфрат) і Мурат (Східний Єфрат). На радянських картах 1967 і 1984 рр. назва Єфрат застосовується також до значної ділянки ріки Карасу (тобто вони починають Єфрат від злиття річок Карасу і Тузла).

Місто Ерзурум, яке у Рубрука не згадане на цьому місці (в 52-й главі), лежить недалеко від ріки Карасу. Про те, що він у ньому побував, однозначно свідчить текст 35-ї глави («Я зустрівся зі служителями монгола в Аарзерумі на околиці Туреччини») та 51-ї глави («на тому боці гори, з якої починається Аракс, є добре місто по імені Аарзерум, яке належить турецькому султанові»). Тому я гадаю, що шлях Рубрука йшов долиною Карасу (Західного Єфрата).

Для фортеці Камаф Н.П.Шастіна дає пояснення:

Фортеця була розташована на високій горі, звідки бере початок західний доплив Єфрата – Карасу.

В цьому феноменальному коментарі помилково абсолютно все. Карасу не є допливом Єфрата. Виток Карасу лежить біля гори Каргапазари за 40 км на північ від Ерзурума. Ніякого поселення там нема.

Насправді якщо ми відкладемо від Ерзурума 250 км вниз по Карасу – Єфрату, то наш шлях пройде попри рубруків Арсенген (сучасний Ерзінджан), де він занотував катастрофічні наслідки землетрусу, і закінчиться біля міста Кемах (Kemah, 40 км на захід від Ерзінджана). Думаю, що це – рубруків Камаф: 1, лежить на Єфраті; 2, віддаль приблизно відповідає 8 дням шляху; 3, Єфрат повертає на південь в 60 км на захід від Кемаха, тобто в масштабі опису можна вважати, що він лежить на цьому повороті; 4, в цьому місті збереглась досить велика фортеця; 5, нарешті, співпадає назва.

Сучасне фото замку Кемах

Якщо розуміти Рубрука буквально, то вийде, що в Камафі він був 22 лютого 1255 р. (14 лютого + 8 днів). Далі він витратив цілий місяць (до 21 березня) щоб подолати 175 км від Кемаха до Сиваса. Мабуть, занотовані ним глибокі сніги на цих досить порядних горах сильно уповільнювали поїздку.

По дорозі до Сиваса «ми проїхали по рівнині, на якій татари перемогли турецького султана». Назва цієї рівнини в нього не занотована, але з інших джерел відомо, що битва 26 червня 1243 р. сталась на рівнині Кесе-Даг або Козе-Даг (Köse Dağ, тобто Лиса Гора).

У питанні про місце цієї битви довелось зіткнутись з великою розбіжністю поглядів:

1. Н.П.Шастіна в коментарі до Рубрука: між Ерзінджаном і Сівасом (106 км на захід від Ерзінджана);

2. : між Ерзінджаном і Гюмюшхане (Gümüşhane) – 40 км на північ від Ерзінджана;

3. : недалеко від містечка Чман-Катук (так у Кіракоса Гандзакеци), в 60 км на північний схід від Сиваса – це 170 км на північний захід від Ерзінджана;

4. Сніжана Ракова «» (2002 р.): між містами Карін (Ерзурум) та Ерзінджан (80 км на схід від Ерзінджана).

В цих розрахунках віддалей від Ерзінджана я розумів вираз «між А та Б» як 1/2 віддалі від А до Б.

Висновок з цього простий, але не дуже втішний: точне місце цієї битви невідоме. З контексту маршрута Рубрука цю рівнину треба шукати на його шляху від Кемаха до Сиваса.

Далі Рубрук почав рухатись швидше. За один тиждень (28 березня – 4 квітня 1255 р.) він подолав 175 км і дістався Кесарії Кападокійської (сучасне місто Кайсері). Напрямок руху тут очевидний – вниз вздовж ріки Кизил-Ірмак, десь так, як проходить сучасне шосе.

Через 15 днів (19 квітня 1255 р.) він прибув до Іконія (Конії, 300 км від Кайсері).

Наступний пункт його поїздки занотований через 17 днів (5 травня 1255 р.) – це «Курта, гавань царя Вірменії». Це місто нині зветься Кизкалесі (Kızkalesi), воно лежить на березі Середземного моря трохи на схід від гирла ріки Гексу, в 200 км на південний схід від Конії. В Кизкалесі збереглися дві фортеці (одна на острові, друга – на березі); можливо, щось там збереглось і від часів Кілікійського царства. В цій гавані він провів 12 днів, а потім вибрався у столицю Кілікійського царства – місто Сис (нині воно зветься Козан – Kozan, 190 км на північний схід від Кизкалесі). Повернувся він до порту Ауакс – найбільшого порта Кілікії. Цей порт звався також Аяс або Айас (Ayas). Його часто ототожнюють з сучасним містом Адана, забуваючи, що воно лежить за 50 км від моря. Я думаю, що порт знаходився на березі моря біля гирла ріки Сейхан. На карті Google можна побачити тут маленьке село Айдинлілар (Aydinlilar).

Слід знати, що на карті Кілікійської Вірменії [Мікаєлян Г.Г. Історія Кілікійської вірменської держави. – Єреван: 1952 р.] порт Аяс показано окремо від Адани, на східному березі бухти Юмурталік в затоці Іскендерун. На цьому місці нині знаходиться містечко Юмурталік (Yumurtalik).

Ця поїздка забрала певний час, тому на Кіпр він прибув 17 червня 1255 р. (для цього треба було проплисти морем 150 – 200 км). Тут він прибув до Нікозії, а далі поїхав до Тріполі в Палестині і нарешті повернувся до Акри, з якої виїхав три роки тому.