Посольство Андре Лонжюмо

Микола Жарких

Однак для нашої теми найбільш істотним було прибуття двох несторіан – Давида та Марка – в якості «монгольських послів» до короля Людовіка. Вони прибули до Нікозії (Кіпр) 20 грудня 1248 року і тут зустрілися зі своїм давнім знайомим – Андрієм Лонжюмо (André de Longjumeau). Брат Андрій познайомився з ними під час своєї попередньої поїздки до монголів у таборі біля Карсу (мабуть, в 1246 р.).

«Посли» пояснили, що їх надіслав монгольський генерал Ельджигідей (або Ельчидай, намісник в Ірані), який діяв з наказу хана Гуюка. Вони принесли «лист Гуюка» до Людовіка, в якому хан, замість звичних для всіх подібних листів вимог визнати свою верховну владу, бажав королю успіхів у війні з мусульманами і зазначав, що латиняни, греки, вірмени, несторіани, яковіти і взагалі всі, хто поклоняється хресту, однаково користуються його милостями і є в його очах однією спільнотою. Того самого він вимагав від найяснішого короля.

Посли повідомили, що хан Гуюк та 18 інших царевичів навернулись до християнства і що Ельджигідей також є християнином з давніх пір.

Лестун завжди у серці винайде куток

– кажуть байкарі, і в нашому випадку сюжет байки був розіграний на всі 100%.

Ліпшого кандидата на звання фількіної грамоти, ніж цей лист, важко підшукати. По-перше, ніякому скороходу не вистачило б ніг збігати до Каракорума, отримати там від справжнього Гуюка справжній лист і повернутись назад за 33 дні (17 листопада – 20 грудня 1248 р.). По-друге, всі справжні листи усіх монгольських ханів зажди починались і закінчувались на одному: той, до кого адресувався лист, мав визнати себе підданим монгольського хана. По-третє, докладне вичислення найдрібніших відламів християнства показувало б якусь нечувану обізнаність Гуюка у цьому незначному питанні, що також мусило б насторожити французів.

Насправді зміст цієї фількіної грамоти однозначно вказує, що написали її самі «посли» (1, вони як несторіани були добре обізнані з християнськими конфесіями, поширеними на Близькому Сході; 2, вимога зрівняння несторіан з латинянами була в інтересі одних тільки несторіан і саме від них виходила; 3, бажання, щоб король воював з мусульманами, було в політичному інтересі всіх близькосхідних християн, і несторіан в тому числі). Давид і Марк говорили, що вони почули про прибуття короля на Кіпр від султана Мосула (це 900 км від Нікозії, і слід здогадуватись, саме тут і склався план оцього «посольства», тут була написана фількіна грамота).

Чи брав участь у цій затії Ельджигідей, як казали «посли»? Він надто добре знав, що фальшування ханського листа в Монгольській імперії не заохочується, а скоріше карається. Доводиться читати, що Ельджигідей був зацікавлений спрямувати Людовіка до Єгипту тому, що сам він замірявся захопити Багдад, і тому, мовляв, він заохочував Людовіка напасти на мусульман. Це звучить не надто переконливо. Намір Людовіка воювати з мусульманами був добре відомий, і для заохочення цієї війни достатньо було нічого не робити; між військами хрестоносців і монголів лежала Сирійська пустеля, і не було ніякої небезпеки їх зіткнення (тому й погоджувати дії не було потреби). Тому я думаю: Ельджигідей не тільки не починав цього «посольства», але навіть не знав про нього. Воно було інтригою Давида та Марка, які представляли самих себе і нікого більше (ну, кожен міжнародний авантюрист завжди розраховує, що його самовільні дії прийдуться до вподоби тим чи іншим політичним потугам, але звідси не випливає, що такі дії були заздалегідь погоджені з цими потугами).

І от король, замість того щоб дати «послам» по 20 буків і заборонити їм з’являтись до хрестоносців – замість усього цього король святкує з ними Різдво Христове, допомагає їм зустрітись з папським легатом Іудою де Шаторо (Eudes de Chateauroux) і складає відповідь на їх лист!

У Ґави від хвали здуріла голова,

Ще б пак! Здобути такого потужного союзника! Який хоче воювати з мусульманами! Знищити мусульманство до ноги! Поширити християнське царство аж до Китаю! Привести хана і його вельмож, які вже й самі визнали християнство, до покори римському папству!

І на привітливі Лисиччині слова

Ворона каркнула щодуху і щосили:

26 січня 1249 р. Давид та Марк поїхали з Кіпра додому. Разом з ними вирушило французьке посольство на чолі з Андрієм Лонжюмо (за іншими даними, Андрій вирушив 16 лютого 1249 р.). Посли везли подарунки та лист до хана Гуюка. Брат Андрій вирушив назустріч своїй смерті.

Рубрук у своїй книзі неодноразово підкреслював: ложних послів монголи вбивають. А як дізнатися, чи посол справжній, чи ложний? Ну, якщо він привіз відповідь на лист, якого хан не відправляв, то його вочевидь визнають ложним (ще й з речовим доказом).

Андрія врятувало чудо – поки він дістався до ставки хана, Гуюк помер. Точна дата його смерті невідома, але загально прийнято, що це сталось в 1248 році (є відомість, що . Я в таку ранню дату не вірю. Цілком неймовірно, щоб в Ірані та на Близькому Сході в кінці 1248 року, тобто через 7 чи 8 місяців, не знали про його смерть. А якщо знали, то вся інтрига Давида та Марка була не тільки безглуздою, але й вочевидь небезпечною для інтриганів.)

Андрій прибув у ставку на початку 1250 року і був прийнятий регенткою Огул-Гаймиш (удовою по Гуюку). Подарунки, які він привіз, монгольський уряд сприйняв як данину, а замість умов союзу проти мусульман Андрій почув вимогу, щоб король визнав верховну владу хана. Позитивом було те, що голови йому не відрубали (хоча підстави для цього були).

Доводиться читати, що Огул-Гаймиш була дурепа, не зрозуміла значення посольства і своєю відповіддю зруйнувала великі перспективи політичного співробітницва монголів і католиків. Порівнюючи її відповідь з тим, що писали монгольські хани на адресу католиків до неї та після неї, слід визнати, що її позиція була точним повторенням спільної позиції всіх керівників Монгольської імперії; інакша відповідь не знайшла б підтримки серед монгольської еліти і все одно не мала би впливу на політику (була б денонсована, як кажуть сучасні дипломати).

Скільки часу французький посол провів у ханській ставці – точно невідомо. Виходячи з того, що в квітні 1251 року він уже був у Палестині, він виїхав у зворотній шлях не пізніше жовтня 1250 року (Плано Карпіні за 6 місяців зумів доїхати з Каракорума до Києва, а зворотній шлях Рубрука зайняв цілий рік; на цій підставі я вважаю, що для переїзду з Монголії до Палестини потрібно було не менше 6 місяців. Інший спосіб розрахунку полягає у вимірюванні віддалі – десь 5500 км – між Палестиною і центром Монголії. Поділивши цю відстань на довжину денного переходу – 30 км – одержуємо 183 дні, тобто ті самі 6 місяців).

Разом з тим доводиться читати, що він виїхав невдовзі після обрання ханом Мунке. Яка підстава такого датування – мені невідомо, здається, джерелом тут є фраза в 30-у розділі книги Рубрука:

Отже, по смерті Кена на бажання Бату був обраний Мангу, і він був уже обраний, коли брат Андрій був там.

Мунке був обраний двома курултаями – один відбувся на початку 1251 р., другий – 1 липня 1251 року. Навіть припускаючи, що Андрій був свідком першого курултаю, все одно виникає суперечність з дуже ранньою датою його прибуття в Палестину.

6 квітня 1251 р. Андрій Лонжюмо з товаришами поставився перед королем у Цезареї (Кесарії Палестинській – нині городище в Ізраїлі на березі моря). Король був дуже розчарований таким провалом – адже після поразки власного війська союзник був йому ще більш потрібний, ніж перед походом.

Письмовий звіт з посольства Лонжюмо невідомий, можливо, він і не був написаний, оскільки посол звітував особисто королю. Безсумнівно, що при цьому був присутній Рубрук, оскільки він неодноразово згадував відомості, одержані від брата Андрія, і підкреслював, що всі вони відповідають його власним спостереженням.