Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Коротка історія питання

М.І.Жарких

У 2000 році в Україні був прийнятий новий закон про охорону пам’яток. В основі своїй він зводиться до двох наступних положень :

1. Пам’ятки охороняє держава.

2. Пам’яткою (предметом дії закону) є те, що записано в Державному реєстрі нерухомих пам’яток.

Простою мовою, в даній сфері прийнято чисто бюрократичний порядок управління, який найповніше реалізований у Франції. Наскільки він відповідає нашим умовам – це окреме питання, для якого моя стаття може слугувати тільки матеріалом. Зараз я тільки констатую, що держава все хоче робити сама, не потребуючи допомоги ані місцевих жителів, ані громадських організацій, ані наукових установ, ані засобів масової інформації, ані багатіїв-меценатів і їхніх благодійних фондів. Всі вони, з точки зору нинішнього порядку, в ліпшому разі не потрібні, а в гіршому – заважають керувати (наприклад, вимагаючи зберегти пам’ятку від руйнування забудовником, який озброївся дозволом, виданим в установленому законом порядку).

27 грудня 2001 р. Кабінет міністрів прийняв постанову № 1760 з короткою енергійною назвою «Про затвердження "Порядку визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України"».

Порядок, в якому об’єкт стає пам’яткою, розписано в цій постанові з точністю буквально до мікросекунд, так що славні швейцарські хронометри в порівнянні з цим порядком можуть слугувати зразками хіба що розхлябаності й розбовтаності. Кількість комісій, які мають розглядати, затверджувати документи й передавати їх вище, вразить навіть бувалого бюрократа.

Про мікросекунди я згадав не даремно – того ж дня, 27 грудня 2001 року, Кабінет міністрів прийняв постанову № 1761 – «Про занесення пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України».

Тобто за той час, коли прем’єр-міністр виводив останню риску свого підпису на постанові 1760 і запитував «Ну, що в нас далі ?», наш державний апарат встиг підготувати досить об’ємний список і подати його прем’єру – «Ось, постанова 1761». Не можу ж я припустити, що державний документ було підготовано в обхід встановленого порядку !

Вісім років ця постанова визначала наші пам’ятки національного значення. І от недавно, 3 вересня 2009 року, прийнята постанова № 928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України». Цією постановою скасовано попередній список (№ 1761) і запроваджено новий.

От ми й прочитаємо – неквапно, рядок за рядком – обидва ці списки і спробуємо з’ясувати – що стало ліпше, що – гірше, і в якому напрямку іде розвиток охорони пам’яток. І вже на підставі цього читання спробуємо визначити – що українці вважають за святиню.