Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Новий реєстр

М.І.Жарких

3 вересня 2009 р. у державному житті України сталася визначна подія : було затверджено новий реєстр нерухомих пам’яток національного значення. На тлі новин з таких областей як президентські вибори, полювання на колишнього депутата Лозінського чи стрибків курсу долара ця подія пройшла непоміченою, але насправді її значення далеко більше, ніж згадані скороминущі пристрасті.

За значенням ця подія дорівнює прийняттю конституції країни.

Дехто подумає, що я, критикуючи божевільні погляди, сам збожеволів (зваріював, як кажуть у Галичині), але я спробую пояснити, чому я так вважаю.

Етнос, як відомо – це стереотип поведінки. Стереотип поведінки сам по собі є річчю невидимою, яка не проявляється ні в чому, окрім власне поведінки людей. Щоб люди могли об’єднатись на основі свого стереотипу і утворити політичне тіло (народ / націю), стереотип мусить мати якийсь видимий відповідник, видиму символізацію.

У релігійних суспільствах роль національного символу часто відіграє релігія. Українське ж суспільство є принципово нерелігійним. Для такого суспільства, навпаки, національні символи відіграють (чи мають відігравати) роль своєрідної громадянської релігії, яка консолідує (чи має консолідувати) людей в політичне тіло. Один слухає «Ще не вмерла Україна» і глузує : «Как, ты ещё не умерла, моя страна ?», а у другого сльози течуть від зворушення – ось вам приклад двох стереотипів поведінки. Люди по-різному ведуть себе щодо національного символу.

Отже, пам’ятки в наших умовах є видимими матеріальними образами національного символу. Списки пам’яток, які охороняються державою – це концентрований вираз ідейного і духовного коріння суспільства, це те, що варто зберігати, пропагувати, на чому виховувати молодь. Словом, це переліки національних святинь.

Суспільство без національних святинь,

где ни церковь, ни кабак –

ничего не свято,

«де знищено ікони і закони» – таке суспільство не може тривало існувати, нехай воно озброєне танками й ракетами по саме нікуди.

Тому варто придивитись ближче до списків пам’яток і через них спробувати з’ясувати, що для нашого народу є святинею – церква ? чи кабак (тобто шинок) ? чи що інше ? Чим є ті інтимні, заховані від безпосереднього спостереження цінності, на якись стоїть наше суспільство ?