Авентюра 1.
Як Василь Бевзь став головою колгоспу
Микола Жарких
Розповідь наша починається з того моменту, коли справи колгоспу “Шлях до перемоги” Полтавської сатрапії остаточно почали занепадати. Хай не подумає читач як-небудь погано про мій стиль, побачивши оце “остаточно почали”! І хочеться інколи висловитись ясніше, наприклад, замість цієї фрази сказати, що справи були зовсім кепські, але щоразу з’являються різні сторонні міркування, за якими виходить вигідніше говорити химерно та незрозуміло. Зустрічаючи у мене подібні вирази, читачу, ви можете самі замінити їх на інші, які краще пасують до діла… Отже, справи колгоспу “Шлях до перемоги” остаточно почали занепадати, і назву його можна було розуміти тільки іронічно. А втім, остаточно почали занепадати справи не тільки цього колгоспу, що в Старосанжарському башибузуцтві, а й справи колгоспу “Світанок” у сусідньому Кременчуцькому башибузуцтві, і колгоспу “Зоря комунізму” Гадяцького башибузуцтва, і колгоспу “Урожай” Харківської сатрапії, і всі ці назви також можна було розуміти тільки іронічно. Один тільки колгосп “Незаможник” Зинов’ївської сатрапії виправдовував свою назву, – дійсно, заможністю там і не пахло. Іронії було багато, а хліба мало.
Начальство прочуло, що колгосп “Шлях до перемоги” переживає труднощі, і з властивою йому прозірливістю зрозуміло, що такі ж труднощі переживають і всі інші колгоспи нашої великої батьківщини. Начальство занепокоїлося. Начальство видало циркуляр “Про приведення у відповідність”, в якому говорилось про неприпустимість “всього цього” (так висловлювався циркуляр) та “необхідність докорінного зміцнення та підйому”.
Сей циркуляр, спускаючись з однієї керівної інстанції до іншої, дійшов до Полтавської сатрапії і з резолюцією “виконати й доповісти” потрапив на стіл полтавського віце-сатрапа Ієремії Михайловича Кривоноса, якого начальство скорочено звало Яремою.
Ярема вивчив циркуляр, потім резолюцію і замислився. Перше питання, що він собі задав, природно, було : “З чого почати?” Ярема думав над ним ніяк не більше п’яти хвилин і сформулював цілком задовільну відповідь : “З колгоспу ‘Шлях до перемоги’ Старосанжарського башибузуцтва”. Зметикувавши це, він задав собі наступне питання : “Що робити?” Подумавши ще п’ять хвилин, він зрозумів : “Треба призначити головою колгоспу Василя Бевзя”. Ось який чоловік був цей Ярема.
Кривоніс гортав особисту справу : Бевзь Василь Павлович, народився в рік повстання гамбурзького пролетаріату в селі-герої Яреськах Шишацького башибузуцтва, національність – “місцевий”, походження – “з несумнівних”, освіта – “вища зі словником”… навчався… працював… воював… в даний час – доцент кафедри економіки Полтавського сільськогосподарського інституту. Словом, це була найбільш відповідна людина. Одне тільки бентежило Кривоноса – те, що в графі “урядові нагороди” Бевзь власноручно написав “під судом та слідством не був”. Навіщо б це?.. Але ж, врешті решт, не був! Чого ще треба? І Ярема запросив Василя Павловича до себе.
– Дорогий товариш Бевзь! Є думка, що ти мусиш очолити колгосп “Шлях до перемоги” і зробити так, щоб ця назва перестала сприйматися іронічно. Ти мусиш вивести цей колгосп на дійсний шлях до перемоги. Крім тебе, більше нема кому, і всі наші надії – тільки на тебе. Дерзай, Василь! Батьківщина тебе не забуде! – так звернувся Ярема до свого відвідувача.
Не можна сказати, щоб ця промова захопила Бевзя. Хоч в його анкеті відзначалось “партійність – задовільна” (і це була щира правда), перспектива покинути столичну Полтаву і перебратися в село Благодатне, де була садиба колгоспу, – в село, назву якого також можна було розуміти тільки іронічно, – така перспектива його зовсім не вабила. Василь Павлович звик купувати хліб в магазині й не розумів, чому віднині він мусить заробляти його в поті чола, тоді як інші будуть продовжувати ходити в магазин. Василь Павлович звик ходити асфальтованими тротуарами милої Полтави й не розумів, чому віднині він мусить місити грязюку на полі, тоді як інші будуть продовжувати гуляти по асфальту. Василь Павлович звик відкривати економічні закони (він робив це і за службовим обов’язком, і за внутрішнім потягом) і не розумів, чому віднині він мусить виконувати закони, що відкривають інші. Окрім того, хоч Василь Павлович і був доцентом кафедри економіки, і не просто кафедри економіки, а кафедри у сільськогосподарському інституті, про колгоспи він мав уяву дуже невиразну. Ледве не єдиним джерелом його відомостей про колгоспи була праця Шолохова “Піднята цілина”. З неї він засвоїв, що голова колгоспу, по-перше, повинен стріляти з револьвера, по-друге, повинен особисто ходити за плугом, по-третє, повинен боронитися від непутящих дівок. Нічого цього Бевзь не вмів – ось такий це був чоловік. З викладеного зрозуміло, чому перспектива стати головою не чарувала Василя Павловича.
І тому Бевзь вирішив обережно заперечити. Обережно тому, що партійність його була задовільною і він зовсім не хотів, щоб вона стала незадовільною. А заперечити тому, що це ж ні на що не схоже – щоб жив собі та й жив чоловік у Полтаві і зненацька прямо з будинку сатрапського правління мусив відправлятися на вокзал…
– Знаєте, Єремія Михайлович, для мене це велика честь, тільки ж я не знаю, чи подужаю… І потім дисертація у мене… І задишка… І до того ж я не можу бути керівником через недорікуватість, – таку промову повів Бевзь.
Ярема слухав його у пів-вуха, вставляючи репліки типу : “Та що там, здужаєш, ти у нас молодець… А для дисертації це навіть корисно – практичного досвіду набереш, знаєш як це там цінують… А повітря там яке – справжня благодать! Недарма село Благодатним прозвали – будь-яка задишка минає…” Але так продовжувалось тільки до тих пір, поки Василь Павлович не виклав свій головний козир – недорікуватість.
– Як недорікуватий? – зашипів Ярема, – що значить недорікуватий?! Ось наш сатрап теж не казна-який Демосфен, а сатрапією керує, недорікістю не відговорюється. І врешті решт, якщо ти дійсно недорікий (чого я не помітив), – то як же ти лекції читаєш? Доцентом бути – недомовність не заважає, а колгоспом керувати – заважає?
Василь Павлович дотямив, що не туди заїхав, і хотів перепросити, щоб слово “недорікуватість” було визнане невимовленим, але згадав, що слово таки не горобець… А Ярема між тим вів розмову до переможного кінця :
– Ну от, бачиш, як чудово ми домовилися. Ось тобі ярлик до старосанжарського башибузука, ось – до колгоспу, а з цим мандатом ти підеш у РАПРТ – там тобі додаткові інструкції дадуть.
Як не був засмучений Бевзь, він не витримав і спитав :
– А що таке РАПРТ?
Яремі це зовсім не сподобалося. Він прийняв це за невдалий жарт.
– Газети треба читати, – відповів він, підводячись зі свого місця й простягаючи руку новоспеченому голові, даючи зрозуміти, що прийом закінчено.