Шевченківська енциклопедія [2015 р.]

Олександр Боронь

Поліщук Клим Лаврінович (псевд. – К. Лаврінович; 25.11.1891, містечко Краснопілля, тепер с. Краснопіль Чуднівського р-ну Житом. обл. – 3.11.1937, урочище Сандармох, тепер Медвеж’єгорського р-ну, Карелія, РФ) – укр. письменник.

1909 вступив до худож.-рисувального уч-ща при петерб. Академії мистецтв, слухав лекції у Психоневрологічному ін-ті.

З 1912 служив у Волин. губ. земстві в Житомирі.

Після поч. Першої світової війни його звинувачено у сепаратизмі й вислано за межі України.

У Петербурзі завідував укр. книгарнею,

працював у пресі.

З 1920 перебував у Галичині,

працював у ЛНВ.

1925 повернувся в Україну – спершу в Лубни,

згодом переїхав до Харкова,

де працював у Держвидаві України.

Учасник символістської групи «Музагет».

1929 П. заарештовано, 1930 засуджено до 10 років таборів.

Спочатку перебував на Пермщині (до 1931),

згодом 4 роки – в с. Долінському поблизу Караганди.

Автор кн. поезії «Співи в полях» (1917), «Поезії» (1919),

«Звукоколірність» (1921), [Звуколірність; одне -ко- зайве]

зб. нарисів і оповідань «Далекі зорі» (1914), «Серед могил і руїн» (1918), «Тіні минулого» (1919),

«Розп’ята душа» (1921), [окреме оповідання, не збірник; 1919 р.]

«Манівцями» (1922) та ін., роману «Гуляйпільський «батько»» (1925) та ін.,

кількох зб. гумору.

Найсильніше враження у дитинстві на П. справив «Кобзар» Шевченка, який був для нього орієнтиром у худож. творчості протягом життя.

В оповіданні «На порозі (Бувальщина 1906 року)» (зб. «На порозі», 1919) П. змалював образ сільського вчителя, який у складні хвилини шукає поради в «Кобзарі».

У романі «Отаман Зелений» (1922) гол. герой – Данило Терпило (згодом отаман Зелений), допитливий селянин, схильний до самоосвіти, часто цитує улюблену книжку – «Кобзар». Саме Шевченко, за П., справив вирішальний вплив на становлення особистості Зеленого, формування його світогляду.

Низку ремінісценцій, цитат із Шевченка містять листи П. із заслання. Так, у листі до дружини від 5 лип. 1931 він писав: «…живу в наметі, а намети ці серед степу, де тільки «сонце гріє, вітер віє»…» (цитата з поезії «На вічну пам’ять Котляревському»; Ротач П.П. Листи Клима Поліщука із заслання // Слово і час, 1992, № 2, с. 70). Звіряючись у своєму захопленні творчістю М. Гоголя і В. Короленка, П. зауважував: «Адже ж вони наші, тільки смілості у них не було тієї, що мав її «мужик» Шевченко» (там само; лист від 14 груд. 1934).

Примітки

Подається за виданням: Шевченківська енциклопедія. – К.: 2015 р., т. 5, .