Автобіографія [1925 р.]

Клим Поліщук родився 25 листопада 1891 р. у м. Краснопіллі Житомирського повіту, у селянській родині. Батько Лаврін був дяком, з сім’єю поводився жорстоко, знущаючися над жінкою Ганною та дітьми, з котрих найстарший був Клим. Під тим оглядом життя Клима було дуже похоже на життя Тараса Шевченка.

Читати навчився Клим од батька, і вже у п’ятому році життя читав псалтир й говорив «із пам’яті» цілі псалми. У батька було чимало всяких книжок, із яких найбільше богословського змісту. Клим перечитував усе, що попадало до рук, а в тім знаходив усю насолоду свойого хлоп’ячого віку, котрої одмовило йому саме життя.

По смерті батька показалося, що покійник, не турбуючися своїм господарством (6 десятин землі), дуже задовжився, а тоді сільські багачі – вірителі накинулися на сиріт зі своїми довгами, через що настали великі злидні, що інколи й куска хліба не було у хаті.

Клим помагав бідній матері в роботі коло господарства, а при тому не покидав свойого улюбленого читання і брався за рисунки. Його буйну фантазію підсичувала мати своїми оповіданнями, казками, легендами та давніми народними піснями.

І так Клима опанувала кортячка усе те, що почув, списувати. Спонуку до таких писань дало прочитання Гоголівської книжки «Вечори на хуторі біля Диканьки». Свій малярський хист використовував у той спосіб, що малював жидам крамничні вивіски, а попівським дітям, що у школі вчилися, рисував географічні мапи. За цю роботу жиди платили копійками, а піп – книшами.

По першій революції в Росії 1905 р. декілька віршів Клима, без його відома, попало до українських часописів, що тоді виходили (полтавський «Рідний край» та київська «Громадська думка»), що звернуло на нього увагу таких українців, як Б. Грінченко, В. Науменко, Нечуй-Левицький, Ганна Барвінок та ще дехто із росіян-українофілів. Всі вони писали до нього листи і обдарували його українськими книжками.

Та з того часу насілася на його друга біда. Старшина і поліція «заопікувалася» ним, і хоч йому було тоді не більше 16 років, вважали його для суспільного царського ладу небезпечною людиною. Але тоді ж др. Ю. Грибенюк писав Климові від імені Петербурської громади, щоб він негайно приїздив до Петербурга вчитися. Однак мати не хотіла його пустити від себе і так довго плакала та просила, аж наклонила його зостатися вдома.

Знову ж місцевий піп став намовляти матір, щоби Клима післати до Почаївського монастиря, бо там, мовляв, «заопікуються ним і зроблять із нього доброго дяка, або іконописця». Та Клим спротивився цьому й не поїхав нікуди, зостаючися «при хаті».

Зимою 1906-7 приїхав у містечко брат попаді Опанас Онуфрієвич Масюкевич, гімназійний вчитель, прогнаний за вільнодумство з учительства. Він звернув на Клима особливу увагу і став його вчити, а також намовляв поїхати до Петербурга.

Так протяглося до р. 1909-го, коли Клим, доставши паспорта буцімто до Почаєва, поїхав у Петербург, куди його знову закликали з «Громади». У Петербурзі забрав його до себе др. Грибенюк, а за допомогою проф. Арабажина вписано його до 4 класу «Высшего художественно-рисовального училища при императорской Академии художеств».

Як мати про це дозналася, то стала писати й закликати вернутися, а він, що дуже любив матір, послухався її й через якийсь час вернув. Вернув на злидні і нужду. Заробляючи на життя наукою жидівської дітвори (по карбованцеві місячної плати од одного), знову звернув увагу поліції, яка стала переслідувати його.

В тім часі Клим став посилати свої письменницькі праці до львівського «Дзвінка», що «окриляло надією», але тут знову напосівся піп, щоб він таки їхав до Почаєва і навіть дав 3 карб. на дорогу. Тепер уже годі було відмовитися. Поїхав і попав під опіку звісного архімандрита Віталія, який призначив його до друкарні, де він перебував усього два місяці.

Живучи удома, дописував до київської «Ради», що знову звернуло увагу його «опікунів» і посипалися на нього доноси до поліції за його «сепаратизм» та «мазепинство». Тими доносами допікали йому за те, що втік із Почаєва.

Тепер Клим став компонувати казки, як то чув од матері. Декілька таких зшитків узяв собі київський видавець Губанов, який їх і видав. Списані ним народні пісні із нотами зредагував Кошиць, а видав їж цей же Губанов. Такий гіркий був початок літературної праці, але то дало перший літературний гонорар, яким сплачено решту батьківських довгів, а через те легше стало дихатися цілій родині.

В ті часи прослухав курси «страхової справи» і добився посади у Волинському губерніяльному земстві, з чого міг уже сяк-так жити.

Чорносотенні доноси спонукали губернатора вислати його із Волині, а тоді мусів тинятись по різних урядах, далеко від своєї сім’ї, – то у Курську, то знову у Петербурзі. Будучи у Петербурзі, служив у книгарні й ходив, як «вільнослухач», до психоневрологічного інституту, звідки став учащати на конспіративні збори соціалістів.

За рік до вибуху війни повернув до Житомира на свою давню посаду у земстві, але коли тільки вибухла війна, то архімандрит Віталій засвідкував про нього перед владою на сторінках чорносотенної «Волынской земли», що він сепаратист, мазепинець та австрофіл. Над ним завела поліція «домашний арешт», а в грудні 1914 р. взяли до війська і призначили до запасного батальйону у Кременчузі.

Війну Клим ненавидів і старався всіми способами якось вирватися. Та це йому небагато помогло, а тому служив як санітар, то знову як урядовець на різних частинах фронту, а нарешті на польському фронті був контужений і пролежав два місяці в шпиталі, а 3 місяці прожив «на відпустці».

А коли настала революція, то Клим цілою душею працював по різних революційних організаціях, захоплювався соціалістичними ідеями, але до останнього часу придержувався національного табору і так достався до Галичини, де занимається виключно письменством, з котрого сливе вижити може.

З окремих праць, що досі вийшли з-під його пера, значніші: збірки новел «Манівцями» й «Жертва», збірки легенд «Тіні минулого» й «Скарби віків», та більша праця під назвою «Трилогія українського визволення», з якої видруковано одну лише повість – «Отаман Зелений». Помимо прозових писань, Клим видав ще пару збірок поезій, остання з них – «Звуколірність».

Видавництво «Ока».

Примітки

Подається за виданням: Поліщук К. Гуляйпільський «батько» : роман в 2-х ч. – Коломия: накладом видавництва «Ока», 1925 р., , с. 3 – 6.