Розвиток терехтемирівської легенди

Микола Жарких

Становище Терехтемирова як маєтності Війська Запорозького становило дивний вилом в державному устрої Речі Посполитої, у якій тільки шляхтичі мали право володіти землями. Цей виняток став можливим завдяки тому, що керівники Речі посполитої заплющували на нього очі заради підтримки хоча б нетривкого миру з козацтвом.

Це виняткове становище, на мій здогад, було причиною появи у польській літературі великої кількості легенд про Терехтемирів. Початковий етап формування легенд можна бачити у листі Й. Рутського (1626 р.), у творах Я. Собеського (1646 р.) та Г. Боплана (1651 р.). Але в подальшому терехтемирівська легенда не була самостійною – вона поширювалась і розвивалась тільки як складова частина ширшої легенди про заснування козацтва (баторіанської легенди).

Спостереження над поширенням відомостей про Терехтемирів у європейській, а потім в українській літературі 17 – 1 пол. 19 ст. дозволяє зробити наступні висновки.

1. Основним джерелом цих відомостей була хроніка П.Пясецького (1645 р.); інші твори або залежні від неї, або не мали істотного впливу на історіографію питання.

2. У хроніці П. Пясецького Терехтемирів згадувався двічі – у контексті фантастичної «Баторієвої легенди», прив’язаної до правління С. Баторія, та у контексті Варшавського сейму 1638 р. (ця звістка достовірна).

3. В процесі поширення відомостей достовірна звістка 1638 р. випала з обігу, натомість Баторієва легенда міцно закорінилась й обростала новими подробицями, все більш і більш фантастичними.

4. В українській історіографії Баторієва легенда пройшла чотири етапи:

4.1. На першому етапі (1 пол. 18 ст.) ми маємо більш-менш ретельні перекази з давніших європейських книг. Основна заслуга С.Баторія в цій версії – надання козакам гетьмана. Виняток становить особливий погляд С.Мишецького (1740 р.), який не вплинув на подальшу літературу.

4.2. На другому етапі (1764 – 1822 рр.) легенда збагачується вигадкою П. Симоновського, за якою козацькі гетьмани були ще до Баторія, який тільки погодився з їх існуванням.

4.3. На третьому етапі (від 1820-х років) панівною стала версія «Історії русів», в якій фантастика витіснила й ті невеликі фрагменти реальної історії, які мали місце в попередніх версіях легенди. До числа цих відкинутих фрагментів належала і згадка про Терехтемирів.

4.4. На четвертому етапі (від 1840-х років) базова терехтемирівська легенда ускладнюється публікацією і «використанням» сфальшованої в 1751 р. грамоти С.Баторія – Б.Хмельницького; попри те, що вже в 1846 р. були надруковані нищівні критичні зауваги Г. Ф. Міллера (1775 р.) щодо цієї підробки, це ніяк не вплинуло на подальшу історіографію, котра й понині продовжує оперувати цією фількіною грамотою.

Тобто загальна схема процесу полягає в безуспішній боротьбі просто поганого з надзвичайно поганим і перемозі цього надзвичайно поганого.

Цей загальний висновок можна проілюструвати наступною стеммою, на якій показано поширення терехтемирівської легенди в історіографії. Вона вийшла доволі складною і громіздкою, так що варто витратити певний час на вивчення умовних позначень; зате на ній представлені усі зібрані факти. В основі стемми лежать спостереження А. Стороженка (1904 р.) – всі вони слушні, і я тільки доповнив їх деякими додатковими матеріалами (ну, і скористався своїм умінням возити мишкою по екрані – компонувати діаграми).

Стемма походження терехтемирівської легенди

Зібраний нами фактичний матеріал не дозволяє погодитись з думкою В.Яроша, що баторіанська легенда виникла в українському середовищі [Jarosz W. Legenda Batoryańska. – Kwartalnik historyczny, 1903, № 4, s. 616]. Всі доступні нам твори 17 ст., які містять цю легенду, походять з польського середовища, в основному з хроніки Пясецького, котрого і слід вважати автором легенди. В українське середовище ця легенда проникла лише на початку 18 ст. із польських історичних праць. Ніякої самостійної, незалежної від польських джерел історичної традиції про Терехтемирів (Баторієву реформу) українська історична література не знала.

Виняток становить лише дума про Самійла Кішку, яка побутувала в народі і не вплинула на історичні твори.