Літопис (червень – липень 1778 р.)
Микола Жарких
(2) 27.06.1778 р. Рапорт О. В. Суворова графу П. О. Рум’янцеву
Після двох місяців мовчання справу еміграції греків продовжив уже Суворов. В рапорті він, зокрема, писав:
Нині його світлість князь Григорій Олександрович Потьомкін, пропонує мені від 17-го числа [травня 1778 р.], знову про відомий вивід звідси християн. Не обійдеться тоді без великих сварок, хоча передирок, які від того можуть народитись, будемо старатись не допускати або всіляко скорочувати [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 191, с. 521; листа Потьомкіна у збірці нема].
(2) 17.07.1778 р. Рапорт О. В. Суворова графу П. О. Рум’янцеву
Від його світлості князя Григорія Олександровича Потьомкіна знову травня 17-го числа мені запропоновано було про вивід місцевих християн в Азовську губернію.
Які від митрополита Ігнатія мені дано при листі пункти, з них вашому сіятельству копії прикладені й вони до його світлості князя Григорія Олександровича відправлені.
Однак, сподіваємось, християни через місяць до виходу приготуватись можуть і як нині до того приступили, то не без розголосу, але світліший хан і уряд не кажуть, що знають про це, та й з нашого боку їм про те нічого ще оголошено не було [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 213, с. 555].
(2) 17.07.1778 р. Лист митрополита Ігнатія О. В. Суворову
До свого рапорта Суворов додав лист Ігнатія і прохання християн:
При моєму архіпастирському благословінні доручаю вашому превосходительству разом з цим два прохання всієї християнської громади, яка перебуває в Криму.
Перше – в деяких пунктах на вічність для цих бідних християн і нащадків їх потрібних і вашим превосходительством від монаршого імені обіцяних – на підставі яких смиренно прошу виклопотати монаршу грамоту, затверджену державною печаткою, щоби простих людей, які пильно її просять і без того сумніваються щодо всіх моїх умовлянь і обіцянок, – найясніше запевнити і тим головніші перепони знищити.
Друге прохання тимчасова про потреби, що зустрічаються при підйомі, і першому забезпеченні після прибуття християн у поселення.
Про це все прошу донести через відомих вам предстателів величайшій монархині та виклопотати височайшу грамоту для швидшого початку виходу, до чого я всіх уже приготував і за одним тільки вище описаним недовір’ям простого люду зупинка.
однак, очікую від обіцяного вашим превосходительством старання цілковитого благовоління і милостей її величності всеавгустішої монархині і перебуваю зі смиренним пошануванням [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 214, с. 556].
(2) 17.07.1778 р. Постанова кримських християн
Уся громада кримських християн грецького, вірменського і католицького законів, вступаючи у підданство всеросійське, за згодою і доброю волею, через преосвященного митрополита Ігнатія просить її імператорського величності милості височайшого покровительства і привілею на вічність для них і нащадків їх, наданих від всеросійського скипетра у непремінне право на підставі наступних артикулів.
1. Переселення це і звільнення з-під ярма варварського у християнську державу – достатня нагорода за втрату рухомого і нерухомого майна; але бідність цих християн потребує допомоги височайшим коштом на перевезення всіх, найбільше бідних, людей та майна їх в оголошену їм паном генерал-поручиком і кавалером Олександром Васильовичем Суворовим Азовську губернію, на обіцяну їм же іменем монаршим землю між ріками Дніпром, Самарою та Оріллю,
і на побудову для промисловців і майстрів окремо на привільному місці при великій ріці торговельного міста, що складається з домів, церков і крамниць вище зазначених націй, без примішування інших якого б то не було роду і звання людей.
Так само і деревні поблизу того [міста утворити] із самих тих же християн, не змішуючи з іншими націями, котрі оселяться в місцях для хліборобства, скотарства, бджіл і садів добрих і привільних, дозволяючи вільно й безперешкодно усім іншим російським підданим незаборонений торг і всякий промисел відправляти, з річок рибною ловлею і з лісів дровами без плати користуватись.
2. Митрополиту Ігнатію аж до смерті своєї бути при цих [нових] поселеннях, залежним безпосередньо від Святішого Синоду, також і нинішнім священикам залишатись усім при своїй єпархії, відправляти свої обов’язки за власними звичаями, залежачи в усьому від митрополита Ігнатія і знову ж він призначає священиків та інших церковників.
3. Пільги або звільнення від усяких податей і поборів від вступлення на поселення десять років, у які не тільки грошових зборів, але й людей на роботи всілякого роду казенні й партикулярні не брати і не вживати, і в підданстві ні у яких власників не бути.
4. Вічно в домах їх ніякого роду постоїв не ставити, рекрутів не брати, і який податок після десятилітнього часу платити мають з землі або з душі – означити нині один раз назавжди,
і як для таких зборів, так і для інших судових розправ і власного розпорядження бути над ними начальникам, які обираються на термін із них же вільними голосами,
які дають в усьому звіт губернії, перебуваючи під її захистом від усяких образ їх достоїнств і осіб [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 215, с. 556 – 557].
Тут ми бачимо, чого хотіли від російської влади духовенство і особисто Ігнатій – окремої єпархії. Важливо, що ніяких згадок про монастирі і ченців нема.
(2) 17.07.1778 р. Записка О. В. Суворова,
подана графу П. О. Рум’янцеву
1. Для перевезення християн, які не мають підвод, потрібно 6 000 паро-волових [підвод].
2. Місце бажане було б по Дніпру від Кази-Кермена вгору, але коли там селити не можна, то просять поселити в Катеринославку з повітом його, аби принаймні з Дніпра рибною ловлею і пригоном згори Дніпром лісу користуватись могли.
3. Хліб, важкі речі, різні товари, а якщо можливо й видногради прийняти під виглядом купівлі під свій захист, а за те грошима або чим відшкодувати, щоби самі тільки будинки і крамниці лишились ранішим їх власникам, а на поселенні будувати на місце їх інші. Речі ж важкі перевозити згодом.
4. При новині не дати місця і якому їх обтяженню: всім забезпечити, в усьому охороняти, з одного місця на інше не водити, від чого, розорившись, не нарікали б на долю.
5. Літо проходить, будинки не устигають. Відвести в поселеннях квартири: в Новоселиці, Кам’янці, Протовчах, Чаплинці та інших по Орілі деревнях. Щоб між господарями квартир їх не було суперечок, звести два доми під виглядом постою в один, таким способом ціла половина поселення звільнена буде для розміщення християн.
6. Захистити від усіх нагінок розгніваних цим випадком хана й уряду і перепровадити в цілості.
7. По дорозі бідних провіантом постачати, а після прибуття на місце – і всіх як насінням, так і провіантом, аж поки новий хліб народиться, прогодувати [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 216, с. 558].
(2) 17.07.1778 р. Рапорт О. В. Суворова князю Г. О. Потьомкіну
На цій підставі [наведеного вище прохання] кримські християни просять у вашої світлості високого покровительства у престола її імператорської величності.
В очікуванні конкретних наказів вашої світлості донесу, що вихід їх звідси міг би бути готовим від нині майже через один місяць. З наказами цими покваптеся, світліший князю, аби горливість не прохолола або внутрішні перепони не зросли.
Ревізія додає Росії душ обох статей: греків купців 3 000, хліборобів 12 000, вірмен купців (бо вони не хлібороби) вірменського закону 5 000, католицького закону 1 200, а всього обох статей більше 20 000 душ. Успіх після покаже, чи багато їх в Криму залишиться; нині є такі, що не бажають.
Не без розголосу, як то в подібних приготуваннях буває; але світліший хан і уряд не відкривають, що знають про це, і з нашого боку їм про те нічого ще не оголошено. Їх неминуче обурення, яке послідує, у більший сумнів приводить. Легше було б, якби ваша світлість особливо ханові про те зволили пояснити вашою високою особою, і до того ж подарунки. Хоча проти цілого народного хвилювання уже заздалегідь міри вжити належить.
Гадаю при виході подарувати преосвященному митрополиту 3 000 руб., прочим до 5 000, а на підйом за підводи не менше 50 000 руб, і нині не без подарунків, про що я й його сіятельству графу Петру Олександровичу Рум’янцеву-Задунайському доніс. Належить їм піднятись усім разом.
Пошануйте, світліший князю, високим вашим писанням митрополита в імені всієї громади, дуже він цієї милості від вашої світлості очікує.
Після одержання височайшого привілею щодо точного дотримання по ньому монаршого благовоління, аби йому після перед Богом відповіді не дати, часто він нагадує. Невідомо чому ніжинським грекам подібне не додержано, сподіваюсь, тільки в тому, що стосується постою.
Головні духовні у вірмен – архімандрит Петро Маргос, католицького закону священик патер Яків на малій пенсії папській; але цей останній заслуговує на повагу по парафії своїй з кращих людей.
Азовського пана губернатора про належне до цього повідомлю. До Перекопу можуть вони субсидувати з допомогою уже зроблених магазинів; але далі вже належить названому пану губернатору про те клопотатись. Йому ж за підводи, бо в необхідності я всі такі від військ якого б то не було звання були – відібрати повинен, за одне буде з місця, а по такій мірі за полуторні буде з боку Дніпра прогони [стилізовано дуже неясно; Суворов незадоволений з того, що військовий транспорт доводиться відривати від його прямої служби].
В поселенні власність слід приносити в жертву Вітчизні: «Якби були мої пожалувані землі, де їм вигоди – віддати їм їх»
Сільські жителі, правда, отримавши від губернського правління достатньо матеріалів, самі собою побудуватись можуть, але не громадяни, які зовсім не можуть робити самі, а частково і першим належить всю допомогу пожертвувати.
Митрополит і громада відправить від себе наперед депутатів до пана губернатора – їм чинити повне задоволення, хоча б і з деякою надлишкою; також коли їх верховні, пройшовши Перекоп, будуть мати потреби – дозвольте, світліший князю, приносити найнижче прохання прямо вашій світлості.
На цей випадок поспішаю вашій світлості про те всепокірніше донести, час короткий і скороплинний [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 217, с. 559 – 560].
(2) 17.07.1778 р. Прохання кримських старшин
до хана Шагін-Гірея
Піддані з греків та вірмен, які знаходяться в нашій області, познайомились з деякими російськими командирами, а надто з резидентом; і ці командири умовили їх, аби майно своє продали і в дорогу зовсім приготувалися. А інші запитували у греків та вірмен, які розпочинали це діло, чого ради продавати, ми не маємо наміру звідси відлучитись. За це грецькі начальники, для залякування їх відповідали, що, мовляв, нас усіх підданих кримський хан російському двору уступив.
Про це діло секретно нам дали знати деякі з вірменських попів, що генерал і резидент доклали старання перевести місцевих підданих у російські краї, і з прикрістю просили нас, щоб їх від такої напасті оборонити; а ми геть не знаючи про передачу вашою ханською величністю місцевих підданих російському двору, знаємо й те, що російському двору оце число людей не так-то й потрібне.
Понад те, ще після минулого заколоту, під час замирення було призначено одним людинолюбством її імператорської величності, щоб усіляко старатись заспокоїти татарський народ вільністю; цим ми були дуже обрадувані, при цьому й цих підданих нам подарували – бути їм як давніше на своїх місцях і нікому не вмішуватись у їхні справи. Оця імператорська обіцянка була командирами російського двору всьому нашому народу проголошена.
Тепер при цій новій звістці, ми цілком не розуміємо і всенижайше просимо вашу ханську величність показати нам милість [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 218, с. 561].
(2) 17.07.1778 р. Відповідь хана Шагін-Гірея
кримським старшинам
Зміст поданого вами повідомлення про місцевих підданих ми добре зрозуміли – що ви без ніякого обміркування, через злобні розповіді деяких бунтівників, котрі себе не знають, повірили на слово.
Її імператорська величність неодноразово [показувала] милосердя усім взагалі місцевим жителям, як маєтками, так і дворами володіти як раніше зволила подарувати і своїм російським командирам, які тут знаходяться, наказала про ваше заспокоєння, а ви, давши віру такій безчельній чутці, нам таке дурне донесення подавали, яке ми із здивуванням переглянули.
Це досить всьому світу відомо, що ані імператриця всеросійська свій священний наказ перемінити не зволила, ані ми не маємо наміру подарувати російському двору вище згаданих підданих.
Тому ми дуже жалкуємо, що ви безрозсудно чинили, в той час як і пан генерал, так і пан резидент, будучи присягою зобов’язані до служби її імператорській величності – як можна повірити тому, щоб вони хотіли від себе це для збурення і замішання цього народу робити – у це ніяк повірити неможливо [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 219, с. 561 – 562].
(2) 18.07.1778 р. Указ хана Шагін-Гірея
Указ грецьким і вірменським попам, що знаходяться в Бахчисараї, старшинам та іншим підданим нам народам.
Почувши, що деякі з вас рухоме й нерухоме майно [розпродають?] і до від’їзду колісниці приготували, розповідаючи, що російський двір від світлішого хана татарських підданих зажадав і світліший хан буцімто уступив їх російському двору; і це повідомлення навмисно набрехали на пана генерала і пана резидента, нібито від них походило, і народ через те збурили і занепокоїли.
Заради того, хто цьому причиною і хто вигадав набрехати такі слова, турбувати бідний народ і в такий страх привести – повеліваємо негайно начальників цієї вигадки нам представити [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 219, с. 562].
(2) 18.07.1778 р. Донесення козловського начальника капиджи-баші Ахмет-аги хану Шагін-Гірею
Всі піддані греки та вірмени, що живуть у Козлові, з’явились до мене і показали наступне:
«Перед тим грецький архієрей об’явив князю Прозоровському, що вся рая [піддані християни] бажає іти до Росії. Князь про ці слова доніс фельдмаршалу, а нині через ті слова від фельдмаршала прийшло повеління, щоби усіх підданих звідси вивести й оселити на місцях Запорізької Січі, і щоб архієрей повідомив усіх християн, котрі тут перебувають, аби готувались до переселення,
причому продовжували: ми, піддані, його світлістю задоволені й вітчизною своєю задоволені і від предків наших платимо данину своєму государю, то й не думаємо ми кудись іти».
По закінченні цього, просять вашу світлість про знищення того наміру, у сподіванні чого насмілююсь віддати оце донесення й себе у владу вашої світлості [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 222, с. 579 – 580].
(2) 18.07.1778 р. Відписка хана Шагін-Гірея
Хан оце донесення надіслав президенту [? мабуть, резиденту], написавши на ньому наступне:
Про це народні чутки доходили до мого слуху і раніше, але як не варті ніякої довіри, я про них вас не повідомляв. Нині ж окрім цього донесення усі публічно те саме говорять, а деякі й на вас покладають. Цій поголосці я однак і досі не вірю, сподіваючись, що всупереч високим монаршим обіцянкам ніщо дозволено бути не може, – єдино для відома вашого оце надсилаю [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 222, с. 580].