На які два тексти написано
«Слово про закон і благодать» ?

М.І.Жарких

Обставини, за яких було оголошене «Слово про закон і благодать», Н.Нікітенко уявляє собі так :

«Слово составлено на два евангельских текста, читавшихся в первый день Пасхи и на Благовещение. Значит, Слово было произнесено Иларионом на Кирио-Пасху, когда оба праздника (как в год воскресения Христа) совпали, что бывает очень редко. При Ярославе такое совпадение случилось лишь однажды – 25 марта 1022 года. Следовательно, уже к этому времени София была давно действующим храмом» (с. 13 – 14).

А які саме тексти читаються на Пасху й на Благовіщення ? Н.Нікітенко в цьому питанні мовчить неначе партизан в гестапо (я в кількох її статтях бачив це твердження, і ніколи там не було конкретних вказівок на тексти). Хоча ця таємничість шкодить науковій аргументації, не такий це біном Ньютона, щоб не знайти відповіді самостійно.

Богослужение Благовещения Пресвятой Богородицы:

Паремии читаются те же, что и на праздник Рождества Богородицы [тобто Быт. 28:10-17, Иез. 43:27, Притч. 9:1-11].

В Апостоле (Евр. 2:11-18) высказывается мысль, что для спасения людей необходимо было Сыну Божию принять плоть человеческую.

В Евангелии (Луки 1:24-38) содержится повествование о Благовещении Пресвятой Деве Марии.

Джерело : Священник Н.Р. Антонов Храм Божий и Церковные Службы.

Пасхальная заутреня :

И чтение в Григории Богослове, егоже начало: На стражи моей стану.

Иже во святых отца нашего Иоанна, Архиепископа Константинопольскаго, Златоустаго, слово Огласительное во святый и светоносный день преславнаго и спасительнаго Христа Бога нашего Воскресения.

Пасхальная литургия :

Апостол, Деяний чтение, зачало 1. [Деян. 1, 1 – 8.]

Евангелие от Иоанна, зачало 1. [Ин. 1, 1 – 17.]

Пасхальный молебен :

Евангелие Луки, зачало 114. [Лк. 24, 36 – 53.]

Джерело : Цветная триодь по Якову Кротову

Простою мовою, основний текст на Благовіщення – це Лука 1:24-38, а на Пасху – Іоан 1:1-17. А які біблійні тексти використав Іларіон ?

Розподіл числа біблійних цитат в «Слові про закон і благодать»

Ми бачимо, що з Ветхого заповіту наведено 37 цитат, а з Нового – 36; улюблена книга Ветхого заповіту – Псалтир (15 цитат), а Нового заповіту – Матфій (18, тобто половина всіх цитат).

Звичайно, серед новозавітних цитат є Лука 1:28, Лука 1:38 та Іоан 1:12, але вони не становлять основи твору. Отже, Н.Нікітенко помиляється, прив’язуючи «Слово» до Пасхи та Благовіщення.

Щоб встановити, на які тексти насправді написано «Слово», зовсім не треба мати лоб на сім п’ядів – вистачить і шести з половиною і навіть просто шести. Ці тексти називаються Закон і Благодать. Закон у вузькому розумінні – це п’ятикнижжя Мойсея, у ширшому – весь Ветхий заповіт; Благодать у вузькому значенні – це Четвероєвангеліє, в ширшому – Новий заповіт. Богословська задача, яку розв’язує «Слово» – це співвідношення Ветхого і Нового заповітів, протиставлення Нового заповіту Ветхому. Оце протиставлення – справжній стрижень «Слова», що й відбилось у розподілі біблійних цитат.

Чи могло бути проголошення «Слова» на Благовіщення ? – Так, нема підстав категорично заперечувати таку можливість. За 37 років князювання Ярослава Мудрого така нагода траплялась рівно 37 разів.

Чи могло бути проголошення «Слова» на Пасху ? – Так, це дає ще 37 нагод.

Чи могло бути проголошення «Слова» на якесь із двунадесятих свят ? – Так, це дає ще 37*12 = 444 нагоди.

Чи могло бути проголошення «Слова» на якусь неділю ? – Так, це дає ще 37*52 = 1924 нагоди.

Зрештою, святом на Русі вважається будь-який день, вказаний начальством як святковий. Отже, 37*365 + 9 = 13514 нагод.

Кожен дослідник має повне право вибрати будь-який із цих 13 514 слушних випадків і наполягати, що «Слово» було проголошене саме в цей день, а не в інакший. Ми вже бачили, що М.М.Розову сподобався день 26 березня 1049 р., а Н.М.Нікітенко – 25 березня 1022 р. Всі ці «розрахунки» не мають ніякої наукової ваги і не варті того паперу, на якому вони записані. Я вже вказував вище : конкретне гуманітарне знання базується на джерелах. Є джерело, де написано : «Іларіон виголосив Слово такого-то числа і року» – є знання; в нашому випадку такого джерела нема – розпрягайте, хлопці й дівчата, коні та лягайте спочивать.

Отже, Н.Нікітенко вводить в оману себе й тих своїх читачів, які не мають можливості вникати в методику історичного дослідження і вірять докторам наук на слово. Бюджетні грошенята, на які робляться такі «відкриття», заслуговують на раціональніше використання.