Що означає вираз «дата заснування / закінчення собору»

М.І.Жарких

Будівництво собору, як і кожного великого об’єкту – це процес, і кожен, хто вивчав курс «Основи будівельного виробництва», знає, який глибокий і різноманітний зміст стоїть за цим коротким словом. Процес ділиться на етапи і потоки. Етапи заснування собору можна намітити такі :

• прийняття принципового рішення про будівництво;
• опрацювання проектних пропозицій;
• вибір місця будівництва;
• початок підготовчих робіт (розчистка, планування території);
• закінчення підготовчих робіт;
• розбивка плану фундаментів на місцевості;
• освячення місця майбутнього престолу;
• закінчення копання фундаментних ровів;
• закладення наріжного каменю фундаменту;
• вивершення фундаментів на проектній нульовій позначці;
• розбивка плану храму на поверхні фундаменту.

Кожен з цих моментів з однаковим правом може вважатись «заснуванням», але фактично цей процес може розтягнутись на багато років. В давній Русі цим етапам надавали певного значення : при заснуванні поважного храму принципове рішення приймає сам бог; вибір місця диктується чудом з росою; місце храму розчищається від заростей чудесним падінням небесного вогню, який випалює потрібну площу. Але у випадку Софійського собору жоден з цих етапів не знайшов відображення у джерелах.

Подібною є ситуація із закінченням собору. Моментом закінчення собору можна вважати :

• вивершення склепінь усіх верхів;
• закінчення покрівельних робіт на дахах;
• встановлення хреста на головному куполі;
• завершення опорядження фасадів;
• завершення підлоги храму;
• завершення внутрішніх опоряджувальних робіт;
• завершення стінопису (цей процес може тривати ще роки й роки після закінчення інших процесів);
• встановлення вівтарної перегородки;
• встановлення священного престолу у вівтарі;
• освячення храму (у випадку Софійського собору з його багатьма вівтарями не можна відкидати можливості, що окремі вівтарі освячувались неодночасно, звідси міг виникнути різнобій у датах освячення);
• завершення благоустрою території довкола храму.

Простежити будівництво храму у такій детальній хронології можна хіба що на підставі джерел 19-го і пізніших століть. Для раніших часів джерела просто не дають таких детальних даних (не писали тоді проектів виконання робіт, а тому не могло бути й відповідної звітності). От і у випадку Софійського собору в Києві ми мусимо змиритись з тим, що детальна хронологія будівництва геть не цікавила її сучасників. А що ж їх цікавило ?

Перечитуючи «Літопис Руський», я склав для себе теорію, що ця книга по формі – історична, а по суті, призначенню – дидактична. Мені здається, вона мала бути зерцалом князів, щось на кшталт морального кодексу будівника феодалізму. Вона була призначена для читання з молодими княжичами, щоб вони на конкретних прикладах діянь своїх предків вчились, як повинен і як не повинен чинити князь. Похвала Ярославу, з якої дослідники намагаються видобути відомості про Софійський собор, є одним з ліпших зразків позитивного образу князя в цілому літописі.

От що цікавило літописця, а питання про те, де був приоб’єктний склад шиферу, мармуру і плінфи, скільки харчів ішло в день на будівельників і на скільки захваток ділились стіни собору під час мурування – ці питання його не обходили. Звісна річ, за Ярослава були люди, які все це знали і правильно зорганізували (це видно по результатах), але в письмових джерелах їх діяльність не знайшла відображення.

Наявний фонд джерел не дає змоги встановити детальну хронологію будівництва Софійського собору, а тому суперечки – що було в 1017, а що в 1037 роках – є безпредметними. На цьому я пропоную поставити крапку у 563-літній києво-софіє-засновознавчій дискусії.