Поле битви ‒ Україна

Микола Жарких

Поле битви ‒ Україна. Від "володарів степу" до "кіборгів". Воєнна історія України від давнини до сьогодення / Авт. кол.: Б. Черкас, О. Сокирко, А. Плахонін, Я. Примаченко, М. Відейко, А. Галушка, К. Галушко, С. Громенко, М. Майоров, А. Руккас, Є. Синиця; Упоряд. К. Галушко. ‒ Харків: 2016. ‒ 352 с.

В цій книгі так само не зазначено авторів конкретних розділів. Додано також 5 (п’ять!) приміток. На передмові Кирило Галушко зекономив – в основному вона повторює передмову до попереднього тому, тільки без її кінцевих абзаців. Але далі – уявіть собі! – тексти розходяться.

Територія України з воєнної точки зору

Долина Дністра на багатьох ділянках має вигляд каньйону, течія стрімка, тож річка видавалася більш потужною природною перешкодою, аніж Карпатські хребти із чималою кількістю перевалів.

Каньйон середнього Дністра (від Журавна до границі сучасної Чернівецької області) не був міждержавним кордоном, весь час належав одній якісь державі. Тільки від гирла Збруча і нижче Дністер був кордоном між Польщею (Річчю Посполитою, потім Російською імперією) і Молдавією. Отже, не в каньйоні справа.

Початки військової справи на українських землях
(від доби неоліту до Х ст. до н. е.)

Уже в трипільські часи, між 4200–3400 рр. до н. е., виникло кілька потужних вождівств, які поділили між собою землі від Карпат до Дніпра.

Ці «вождівства» – модний нині термін, який замінив «застарілі» марксо-ленінськи «племінні союзи». А де ж були центри цих «вождівств», якщо їх справді було «декілька»? Думаю, що такі формулювання створюють ілюзію знання там, де його насправді немає.

Чергові кліматичні зміни вперше за кілька тисячоліть зробили можливим хліборобство у найпівденніших степах… Однак і сабатинівцям не вдалося переграти долю, коли у причорноморські степи прийшла найбільша за їхню історію посуха.

Хліборобство там можливе як в наші дні (ну, до приходу москалів у 2022 році), так і в давнину. Єдина причина його не вести – це війна з боку кочівників (у даний момент – москалів). Незначні зміни клімату на території сучасної України не могли бути причиною суспільних змін, як я уже відзначав у замітках до першої книги.

Військова справа та війни доби раннього заліза
(Х ст. до н. е. – III ст. н. е.)

Близько 514 р. до н. е. у степові краї прийшов цар могутньої перської держави, Дарій III.

З нумерацією Даріїв в умовах відсутності цензури автори упоратись не можуть. Зі скіфами воював Дарій Перший, не Третій. Цим даний том серії показує свою спорідненість із першим томом, де так само персо-знавче даріє-знавство було недосконалим.

Однак про тих, хто їх спорудив, не залишилося ані імен, ані легенд. [Від тих]

… плем’я кіммерійських сігуннів, описане Геродотом… Геродот повідомляв, що сигінни… [Сам автор не знає як правильно.]

… загибель інших полководців – Олександра Эпірського й Агіда… [Поки була цензура, в українській мові не було літери Э. Але тепер усе це скасовано…]

За племенами сарматів ще з античних часів закріпилася слава руйнівників Великої Скіфії. Щоправда, останнім часом науковці, насамперед українські (О. Симоненко, С. Полін, Н. Гаврилюк), переконливо показали, що крах Скіфії був пов’язаний здебільшого з економічним послаблення скіфської «держави» на фоні екологічних змін у Північнопричорноморському степу.

Чергове заклинання жерців кліматичної псевдо-релігії.

Гунський лук, як і скіфський, клеїли з кількох шарів деревини, крім того, його підсилювали кістяними або роговими накладками на кінцях кібіті та у перехваті, місці утримання зброї стрільцем.

Кібіть? Немає такого українського слова (ані у , ані у ). Є таке слово у (словнику живої великоруської мови), яке означає просто «дуга». Я ж кажу, що автори, яких цензура лишила напризволяще, думають по-російськи і навіть знають досить рідкісні великоруські слова. Тільки в останній момент, коли вже треба виходити на люди, вони вдягають український мундир.

Більш потужні луки, доповнені ефективними стрілами, дозволяли вести вогонь з безпечної дистанції […] позиція «вище за схилом» однозначно підсилювала ефективність вогню, одночасно ускладнюючи ведення супротивником вогню у відповідь.

Вогонь із луків? Це щось новеньке! Поки діяла цензура, була стрільба з луків, але без вогню.

Описи декотрих боєзіткнень сарматів із високоорганізованою римською лінійною піхотою не залишає сумнівів… [Не залишають? Узгодження в числі скасовано разом із цензурою?]

… суччасна Констанца у Румунії… [сучасна?]

Зрештою цей розділ значною мірою повторює відповідний розділ першої книги, аж до смішних помилок, і краще було би об’єднати їх в один розділ, щоби уже про одне історичне явище говорилось в одному місці.

Попередні висновки

На цьому місці мені набридло читати «Історію без цензури».

По-перше, відновилося стабільне постачання електроенергії в Києві, так що від лютої зими 2022 / 2023 років лишилась тільки звичка що дві хвилини зберігати поточний документ, аби ні одна літера не пропала.

По-друге, в такій ситуації я вирішив, що важливіше працювати над своїми монографіями (чукча – не читатель. Чукча – писатель!). І от коли всі ці монографії будуть закінчені, хіба тоді…

По-третє, кожна моя закінчена монографія породжує, як у ланцюговій ядерній реакції, дві або три нових, які теж треба написати. Тому надія, що оце «тоді» колись настане і я зможу спокійно повернутись до читання «Історії без цензури», доволі примарна.

По-четверте, із прочитаного я побачив, що «Історія без цензури» – твір посереднього рівня (подекуди навіть дуже посереднього). Пороблені мною зауваження, яких мав би соромитись учень другого класу початкової школи, ясна річ, ніяк не вплинуть на сучасних докторів наук, які привласнили собі досить сумнівне право писати ахінею і не звертати увагу на критику. Не поможе бабі кадило!

По-п’яте, може статись, що москалі вигадають ще якусь капость, щоби перешкодили мені в моїй основній роботі. Тоді я, читаючи по два томи «Історії без цензури» на рік, дочитаю десятий том орієнтовно у 2027 році, і у 2028-у році, рівнесенько через 13 з половиною років після початку цього видавничого проекту, я зможу переглянути пороблені виписки і зробити остаточні висновки.

А поки що тимчасовий висновок такий: «Історія без цензури» – корисна книга для початкового читання, для тих, хто геть нічого не знає в історії України. Для таких читачів питання про нумерацію перських царів Даріїв не має жодного значення. Головне – знати, що наші предки були хоробрі й усіх тих Даріїв, скільки б їх не було, побили. Для скільки-небудь вибагливого читача ця серія книг не принесе поживи, а хіба що розчарує.