Епілог
Микола Жарких
Маленький скит у Рязанській землі, на галявині серед лісу. Хижка-келія. Окремо стоїть дерево, під ним лежить колода. Юрій сидить на колоді, безсило спираючись на стовбур, біля нього Онисько. Поруч лежить книга.
Юрій
Зле мені. Зовсім зле.
(кладе руку на груди)
Пече, і все сильніше.
Онисько
Може я води принесу? Отець Петро таку гарну криничку зробив.
Не чекаючи, біжить до криниці і приносить кухоль води. Юрій пробує пити.
Юрій
От, яка смачна холодна вода. А вилий-но ківш мені на груди, пече…
Онисько ллє.
Отак, о, добре. Неначе трохи легше стало… Кінчається твоя служба, Ониську. Помираю. Що ти робитимеш?
Онисько
(відвертається, глухо)
У ченці пострижуся.
Юрій
Поклич отця Петра.
Онисько йде до келії і повертається з Петром.
Петро
Онисько нам таку качку вполював, уже приготована. Може, з’їси хоч трохи?
Юрій
Не можу, не приймає. Зле мені, отче. Помираю.
Петро
Що ти, княже! Не впадай у відчай. Господь милостив, може тобі здоров’я послати.
Юрій
Ні, отче. Чую – це вона, моя смерть надходить. Гріхів маю багато…
Петро робить знак Ониську, той віддаляється.
Покинув мені бог, і нема мені спасіння.
Петро
Не кажи такого. Милосердя боже незмірне. Кожен може покаятись і спастися.
Юрій
(не зважаючи)
Світлий князь Півночі… Він мав урятувати нас… Гліб, якому все плахти були на умі – той загинув як герой у бою за Владу, а я… навіть почесної смерті мені бог не уділив… Занапастив я свою Владу, і не зміг нею заволодіти, не зміг з нею поєднатись… І тільки згубив всіх своїх… і Уляну… А з Владою так і не поєднався.
Петро
Може, княже, я тебе постриг би в іночий чин? Аби ти ченцем перед господом представ?
Юрій
(безнадійно, з відчаєм)
Завело мене пророцтво, і бог мене покинув! Покинув!
Сповзає з колоди. Петро нахиляється і переконується, що Юрій помер. Удвох з Ониськом вони випростують тіло. Онисько стає на коліна перед померлим.
Петро
(розкриває навмання книгу, читає)
… Спочатку була Влада. І Влада була від бога. І Влада була богом. І хто скаже – люблю бога, а Владу свою ненавиджу – лож єсмь…
Завіса спадає.