Справа Христофора Шлейніца
(1511 – 1513 рр.)
Микола Жарких
Ця історія розпочалася задовго до того, як в 1512 р. почалась війна, але розголосу вона набрала в 1511 р. Найкраще про неї розповісти мовою самих документів.
На початку травня 1511 року король Сигізмунд по дорозі з Польщі на литовський сейм у Бересті відправив Рафала Лещинського послом до герцога Саксонії Георга Бородатого (1471 – 1539). Предметом посольства був власне Христофор Шлейніц.
Посольство від короля Сигізмунда до герцога Георга
Legatio a Sigismundo, Rege ad Georgium, Ducem Saxonie
Serenissimus dnus. rex Polonie, socer vre. Illtis. singulari amore ac benevolentia vram. Illtem. prosequendo, noluit ipsam celare quasdam res, quibus non mediocriter movetur.
Reducit imprimis in memoriam vre. Illti. Mtas. regia, quod cuidam subdito vre. Illtis. Christophoro Schleynicz, qui superiori tempore proditori nostro, scelerato Michaeli Glinski servierat et scelera feda contra honorem suum patrarat, ad preces Illtis. vre. non solum condonaverat, sed salvum conductum etiam dedit, ut res suas in Gedano apud quosdam mercatores depositas recuperaret.
Idem Schleynicz sub ea securitate salvi conductus contulit se ad commendatores Cruciferorum tam Prussie quam Livonie et adnixus est, ut eos a fide nobis obligata averteret et ad rebellionem concitaret.
Postea ad ducem Moscovie quemadmodum ex his literis, que cum quodam nuncio intercepte sunt, conjicii potest, nomine Illis. vre. profectus est, illicque per eundem proditorem Michaelem egisse videtur contra nos et regna nostra ea, que nocitura nobis essent et fedus inter nos et Moscum rumpere et violare posset.
Cum autem Mtas. regia cognovisset de his, que Schleynicz apud Moscum egerit, jussit custodiri reditum illius. Qui cum fugaretur per custodes ejus Mtis., timens, ne in manus custodium incideret, literas a se in mare abjecit, que postea vento ac fluctu marino ad littus ejecte sunt. Inter quas erant litere ejusdem proditoris vre. Illti. inscripte, quibus casum suum cum multis mendaciis perscripsit. Erant et alie litere ejusdem ducis Moscovie similiter ad Illtem. vram., quibus dedit salvum conductum oratoribus vre. Illtis. ad se venturis et tractaturis ea, que ei Schleynicz proposuerat nomine Illtis. vre.
Et quia regia Mtas. ex his devenit in nonnullam suspicionem de Illte. vra., de qua nedum credere sed ne suspicari quidem aliquid deberet, misit me ad vram. Illtem. et per me ea, que Schleynicz apud Moscum egit, eidem vre. Illti. referre et exprobrari, quandoquidem Mtas. regia, que a diuturno jam tempore ex predecessoribus suis Saxonie domui et vestre Illti. amicitia et nova vicinitatis necessitudirie junctam se profiteatur, non deberet insidiis ejusmodi perniciosis, si que commissa sunt, a vra. Illte. perturbari.
Scit sua Mtas. nullam vre. Illti. nec ejus domui cum illo schismatico ac barbaro principe esse constitutam necessitudinem, nec dubitat sua Mtas., non ignorare vram. Illtem., quantum referat saluti reipublice christiane, ut sua Mtas. cum Mosco ipso pacate vivat, et eo facilius Tartaros et Turcos a suis et vestris cervicibus, qui post tergum ejus securi vivitis, arceat et propellat.
Maximi momenti istud a vobis haberi deberet, quod Mtas. effusione sanguinis suorum et viribus ac facultatibus regni sui hactenus inimicos crucis Christi prohibuit, quod in penitiora Christianorum non penetrarint. Et non modo a vobis vicinis sibi principibus sed ab universa christianitate ad hoc subsidiis relevari deberet, ne in hoc conatu et assiduo bello cum omnium vestrum pernicie deficeret.
Quoniam sua Mtas. vestram Illtem. singulariter amat, noluit celare ea vram. Illtem., ut judicet et cognoscat, quam recte contra Mtem. suam agatur, quamque status reipublice christiane promoveatur et quid idem Schleynicz, immemor virtutis ac honoris sui propter facta sua, mereatur.
Videtur Illtas. vra. fecisse, si quid fecit, in favorem ordinis Teutonicorum, sed Sermo. dno. ac regi meo non videtur, quod recte consideraverit, quomodo eidem ordini succurrendum sit, quem quidem ordinem predecessores sue Mtis. et demum sua Mtas. et presertim in Livonia a Moscitica tyrannide pluribus annis servavit et, ubi sua Mtas. ab eo oculos ac manum suam avertisset, procul dubio jam olim is ordo oppressus esset. Et nisi Mtas. sua rationem honestatis haberet, facile efficeret, quod hic bonus ordo experiretur Infidelium crudelitatem.
Postremo Mtas. regia intimare fecit vre. Illti., quod ejusmodi rem ita indigne adversum se actam fert molestissime et, nisi ejus Mtem. insitus amor erga vram. Illtem. retineret, facinus hoc sedi Apostolice et ceteris christianis principibus patefacere posset; quandoquidem Illtas. vra. aliam rationem ad actiones sue Mtis. habere deberet quam res et experientia ipsa declarat.
Hanc legationem obivit Raphael de Leszno, capitaneus Schlochoviensis, secretarius regius.
Eidem Raphaeli data fuit credentia a rege ad ipsum Georgium ducem Saxonie [AT 1, № 224, p. 176 – 177].
Посольство від короля Сигізмунда до Георга, герцога Саксонії
Найясніший пан король Польщі, тесть вашої світлості.
Відчуваючи до вашої світлості особливу любов та доброзичливість, його величність не забажав приховувати від вас певні речі, які неабияк його тривожать.
Насамперед королівська величність нагадує вашій світлості, що певному вашому підданому, Христофору Шлейніцу, який раніше служив нашому зраднику, злочинному Михайлу Глинському (який вчинив мерзенні злочини проти своєї честі), [король] на прохання вашої світлості не лише пробачив, а й надав охоронну грамоту (salvus conductus), щоб той міг повернути своє майно, залишене у певних купців у Гданську.
Той самий Шлейніц, користуючись безпекою цієї грамоти, вирушив до комтурів хрестоносців як у Пруссії, так і в Лівонії, і намагався відвернути їх від вірності, якою вони зобов’язані нам, та підбурити до повстання.
Згодом він вирушив до князя Московії від імені вашої світлості, як це можна припустити з листів, перехоплених разом із певним гінцем. Там він, очевидно, через того ж зрадника Михайла [Глинського], діяв проти нас і наших королівств у спосіб, що міг би зашкодити нам і розірвати та порушити союз між нами та Москвою.
Коли королівська величність дізнався про те, що Шлейніц чинив у Московії, він наказав стерегти його на зворотному шляху. Коли ж його переслідувала сторожа його величності, він, боячись потрапити до рук охоронців, викинув свої листи в море, які згодом вітром та морською хвилею були викинуті на берег. Серед них були листи того ж зрадника [Глинського], адресовані вашій світлості, в яких він з багатьма брехнями описував свою справу. Були й інші листи того ж князя Московії, також до вашої світлості, якими він надавав охоронну грамоту послам вашої світлості, що мали прибути до нього і обговорювати те, що Шлейніц запропонував йому від імені вашої світлості.
І оскільки королівська величність через це мав певну підозру щодо вашої світлості (у що він не те що не хотів би вірити, а навіть і підозрювати не мав би), він послав мене [Рафала] до вашої світлості, щоб я виклав вашій світлості те, що Шлейніц чинив у Москві, і висловив докір. Адже королівська величність, який уже довгий час через своїх попередників вважає себе поєднаним із Саксонським домом та вашою світлостю дружбою та новими узами сусідства, не мав би бути турбований подібними згубними підступами вашої світлості, якщо такі були вчинені.
Його величність знає, що ні ваша світлість, ні ваш дім не мають жодних встановлених зв’язків із тим схизматичним і варварським правителем [московським князем]. Його величність не сумнівається, що вашій світлості відомо, наскільки важливо для порятунку християнської республіки [спільноти католицьких держав], щоб його величність жив у мирі з самою Москвою. Тоді йому було б легше стримувати та проганяти татар і турків від ший ваших і своїх підданих – адже ви живете в безпеці за його спиною.
Ви мали б вважати надзвичайно важливим те, що його величність пролиттям крові своїх людей, силами та статками свого королівства досі стримував ворогів хреста господнього, аби вони не проникли вглиб християнських земель. І не лише від вас, сусідніх правителів, а й від усього християнства він мав би отримувати підтримку, щоб не занепасти в цьому прагненні та постійній війні – на погибель усім вам.
Оскільки його величність винятково любить вашу світлість, він не захотів приховувати цього від вашої світлості, щоб ви розсудили і зрозуміли, наскільки несправедливо діють проти його величності, наскільки це [не] сприяє стану християнської республіки, і чого заслуговує той самий Шлейніц, забувши про свою доброчесність і честь через свої вчинки.
Здається, ваша світлість діяла (якщо діяла) на користь Тевтонського ордену. Проте найяснішому пану і королю моєму не здається, що було правильно зважено, як саме слід допомагати цьому ордену. Адже попередники його величності, а згодом і сам його величність, протягом багатьох років оберігали цей орден (особливо в Лівонії) від московської тиранії. І якби його величність відвернув від нього свої очі чи руку, без сумніву, цей орден уже давно був би знищений. І якби його величність не дбав про честь, він легко міг би зробити так, щоб цей «добрий» орден відчув на собі жорстокість невірних.
Нарешті, королівська величність наказав повідомити вашій світлості, що він вкрай важко і з обуренням сприймає таку негідну справу проти себе. І якби його величність не стримувала вроджена любов до вашої світлості, він міг би викрити цей злочин перед Апостольським престолом та іншими християнськими правителями. Адже ваша світлість мала б мати інше ставлення до дій його величності, ніж те, що демонструють самі факти та досвід.
Це посольство виконав Рафал із Лешна, староста члухівський, королівський секретар.
Цьому ж Рафалу була дана вірча грамота від короля до самого Георга, герцога Саксонії.
Король назвав себе тестем (socer) Георга, хоча насправді він був його дівером (братом дружини). Георг був одружений із королівною Барбарою (1478 – 1534), дочкою короля Казимира 4-го і сестрою короля Сигізмунда. Можливо, socer тут – не родинний, а політичний термін, який мав позначити вищість короля проти герцога.
В чому полягав захист Лівонії від московської тиранії – я не дуже розумію. Але не можна не пригадати, що сину короля Сигізмунда через півстоліття таки довелося втягнутись у війну проти Московії за Лівонію.
Лист показує, до якої міри король був розлючений такою пинхвою з боку свого західного сусіда, близького свояка, ще й католицького католика римської віри латинського обряду.
Лист короля до Марієнбургу
Прибувши на сейм до Берестя, король знову повернувся до цієї дражливої справи і з Берестя 18 травня 1511 р. написав лист із наказами до каштелянів у Марієнбурзі Яна Голавінського та Якуба Росновського. Там зокрема є такий пункт:
Scripsimus vobis paulo ante, ut in passibus et navigiis prospiceretis, ut nemo incognitus et alienigena vobis insciis trajiceret, nam compertum habemus, plures istac transire solere, qui laborant in nostram et regni nostri perinciem, sicut factum est, ut quidam Christophorus Schleynicz, qui proditoris nostri Michaelis Glinski comes in maleficio fuit, etiam istac trajecerit et in Moscovia et apud Ordinem talia egerit, qualia possent, si non provideretur, afferre plurima mala. Qui quidem Schleynicz in reditu est, et circa trajectionem esset custodiendus [AT 1, № 234, p. 189].
Ми писали вам трохи раніше, щоб ви пильнували на переправах і суднах, аби ніхто невідомий чи чужоземець не переправився без вашого відома. Бо нам достеменно відомо, що зазвичай там проходить багато тих, хто працює на погибель нашу та нашого королівства.
Так і сталося: такий собі Христофор Шлейніц, який був поплічником нашого зрадника Михайла Глинського у злочинних справах, також переправився там і в Московії та у [Тевтонського] ордені вчинив таке, що могло б, якби не було вжито заходів, завдати величезного зла. Цей самий Шлейніц зараз перебуває на зворотному шляху, і його слід затримати біля переправи.
Хроніка Деція
Серед подій 1513 року Децій записав:
Великий князь московский Василь вислав послів до Максиміліана з проханням дозволу коронуватись, також шукав нових приятелів проти сарматів [= поляків] і пильно намовляв багатьох, щоб відступили від Польщі. Отоді-то за порадою Глинського висланий був до німців шляхтич з Майсену Шлейніц, щоб пошукав жовнірів чи союзників на ту війну. Також і деякі міщани брали участь у тих змовах, а серед них краківський міщанин Лята (чех за походженням), який був схоплений, присланий королем до Кракова і скараний на смерть [DKZ, s. 73; те саме у Ваповського – KBW, p. 113 та у Гурського – AT 2, № 143, p. 142 (є український переклад Віктора Талаха)].
Тут йдеться не просто про пізніший етап місії Шлейніца, але й про її значний розвиток. Шлейніц мав шукати жовнірів (найманих вояків) на службу до московського князя (мабуть у Саксонії, у володіннях Георга).
Справу міщанина Ляти я розумію так, що він був схоплений десь у Польщі. Король міг би і сам наказати відрубати йому голову, сказавши, що це був його королівський суд, але він вирішив діяти за процедурою і відправив Ляту до Кракова, де його мав би судити міщанський суд магдебурзького права (лава). Якщо так – вийде, що король намагався дотримуватись законності, поділу справ за підсудністю. Можливо, він також хотів, щоби зрадника була страчено саме у Кракові – щоб показати своїй столиці, що жарти з москалями поганий кінець мають.
Висновки
На цьому прикладі можна бачити, які великі й непоправні лихі наслідки мало незначне на перший погляд рішення Сигізмунда восени 1506 року – усунути князя Михайла Глинського з посади двірського маршалка. Ображений Глинський, не знайшовши справедливості у короля, на яку він очікував аж до Мінського сейму (серпень 1507 р.), здійняв бучу і втік до Москви (восени 1508 р.).
З ним до Москви емігрувала невелика група його прихильників, яка не мала кількісної ваги. Велике князівство Литовське втратило кілька десятків вояків, а Велике князівство Московське набуло цих кілька десятків.
Значення цієї еміграції було не кількісним, а якісним. Михайло Глинський мав знайомства у Німеччині ще з часу своєї юності (1490-х років) і мабуть підтримував їх під час своєї служби при королі Олександрі. На той час ці його зв’язки працювали (чи принаймні могли працювати) на користь Литви. І от тепер Михайло ужив ці зв’язки на користь свого нового пана – Василя 3-го.
Можна повірити, що Шлейніца знайшов саме Глинський – московські дипломати того часу не мали ані досвіду, ані знайомостей для вербування такого агента. Через Глинського ж Шлейніц увійшов у довіру правителя, можливо, навіть бачився із великим князем Василем, і отримав важливі доручення, широкі повноваження (шукати союзників для Москви!) і, мабуть, немалі гроші на аванси жовнірам.
Король Сигізмунд слідкував за діяльністю спритного німця і намагався їй перешкоджати, але не досяг у цьому ніякого успіху. Москва завдяки Глинському та Шлейніцу здобула деякий вплив у Саксонії, і це було дуже вигідно для Москви і дуже неприємно і навіть загрозливо для Сигізмунда в умовах війни, що наближалася і далі розпочалася.