Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Чернігівські ієрархи

Микола Жарких

Перейдемо тепер до чернігівських архієпископів. В ньому ми бачимо такі імена:

– Лазар (Баранович, 1657 – 1693 (помер)),

– Феодосій (Углицький, 1693 – 1696 (помер)),

– Іоан (Максимович, 1697 – 1712, потім митрополит тобольський, помер 1715),

– Ісайя (?),

– Феофан (?),

– Антоній (Стаховський, 1713 – 1721, потім митрополит тобольський, помер 1740),

– Іларіон (Рогалевський, 1732 – 1738, 1742 (помер)).

Отже, в списку з невідомої причини бракує Іродіона Жураховського (1722 – 1734, помер 1735), натомість є два неясних імені – Ісайя та Феофан. Діючи за методом булгаковського Поплавського і вважаючи, що ці імена потрапили «з іншої телеграми», робимо висновок, що цей список складено не раніше 1742 року. Він укладений в хронологічному порядку.

Наступний список єпископів чернігівських містить імена:

– Неофіт (згад. 1071),

– Іоан (1080 – 1111),

– Феоктист (1112 – 1123),

– Парфеній (такого в списку Строєва нема, натомість є два Порфірія: 1177 – 1187, 1230 – 1239 рр.),

– Пантелеймон (помер 1142),

– Онуфрій (1143 – перед 1156),

– Зосима (?),

– Іродіон (?),

– Митрофан (?),

– Захарій (?),

– Арсеній (?),

– Іона (1499),

– Амвросій (Дубневич, 1742 – 1750).

Перша частина списку укладена в хронологічному порядку – в тій послідовності, як єпископи згадується в Іпатіївському літописі. Тому цей список практично повністю збігається зі списком Строєва [Строев П.М. Списки иерархов и настоятелей монастырей Российской церкви. – Спб. : тип. В.Балашёва, 1877 г., стб. 509], який використав те саме джерело у той самий спосіб. Верифікована істина, як-не-як!

Різниця полягає в двох моментах: в синодику стоїть Парфеній, невідомий з літопису; в синодику проминено Антонія, відомого з літопису під 1158 та 1166 роками. Але в цілому перша частина списку безспірно є результатом студій над Іпатіївським або близьким до нього літописом.

Останнє ім’я в списку (досить рідкісне) належить Амвросію Дубневичу, який був чернігівським єпископом (не архієпископом!) в 1742 – 1750 роках і помер в 1750 р.

Після останнього архієпископа Іларіона Рогалевського в Чернігові правили єпископи Никодим Срібницький (1738 – 1740, помер в 1751 р.) та Антоній Чернявський (1740 – 1742, помер в 1748 р.). Емігранта-молдаванина Чернявського , може, через те його і до Любецького синодика не записали; щодо Никодима можна висловити два припущення: або він на момент писання цього списку був ще живий, або він уже значився в списку митрополитів. Наступний чернігівський єпископ Іраклій Комаровський помер в 1765 р.

Найбільший інтерес викликають шість єпископів, невідомі з інших джерел. Останнє з цих імен – Іона – може відповідати чернігівському єпископу Іоні, згаданому у грамоті великого князя Олександра 4 квітня 1499 року [Акты, относящиеся к истории западной России. – Спб.: 1846 г., т. 1, № 168, с. 192 – 193]. Якщо це так і якщо припустити, що і цей список укладено в хронологічному порядку, то ми маємо цілих п’ять невідомих чернігівських єпископів, які правили перед Іоною, скоріше за все у 15 ст.

Разом з тим у списку немає єпископів з титулом «чернігівський», які відомі з надійних джерел кінця 14 – 15 ст. (літописи Троїцький, Симеонівський, Типографський, Московський звід 1492 р. та ін.) і які стоять у списку Строєва: наприклад, Григорій (про нього згадано в 1377 р.), Ісакій (згадуваний в 1389 – 1415 рр.), Євфимій (згаданий в 1458 р., в 1465 – 1479 рр. суздальський архієпископ). Таким чином, укладач списку чернігівських єпископів не мав під рукою московських літописів 15 – 16 ст.

Звідки ж узялася ця невідома серія імен? Питання потребує подальшого вивчення. Дослідники з невідомих мені причин ігнорували ці імена; нема їх і в найновішому довіднику [Блажейовський Д. Ієрархія київської церкви : 861 – 1996 рр. – Льв. : Каменяр, 1996 р.].

В цілому список чернігівських єпископів є наслідком історичних студій невідомого нам чернігівського церковника середини 18 ст. Важливо відзначити, що список київських митрополитів було укладено без таких історичних студій, без використання давньоруського літопису. Тому можна стверджувати, що ці дві структурні частини Любецького синодика мають різне походження.

Подивимось тепер на список архімандритів. Слід розуміти, що це – не архімандрити Антонієва монастиря: «настоятельство в нем было сперва строительское, а потом игуменское» [Милорадович Г. А. Любеч Черниговской губернии Городницкого уезда. – Чтения в обществе истории и древностей российских, 1871 г., кн. 2, с. 21]. Тому нам слід шукати цих архімандритів у Чернігові або інших архімандріях Чернігівської єпархії (озброївшись довідником Строєва, з якого подано у дужках коментарі до імен). Тут ми бачимо імена:

– Іоаникій (Галятовський, в 1669 – 1687 рр. – в Чернігівському Єлецькому монастирі),

– Михаїл (Лежайський, в 1670 – 1677 рр. – в Новгород-Сіверському Спаському монастирі),

– Лаврентій (?),

– Никон (в 1700 – 1702 рр. – в Чернігівському Єлецькому монастирі),

– Варлаам (Василевич, в 1704 – 1711 (помер) рр. – в Чернігівському Іллінсько-Троїцькому монастирі),

– Ісаак (Васенькович, в 1704 – 1714 (помер) рр. – в Чернігівському Єлецькому монастирі),

– Генадій (Стефанович, в 1715 – 1717 рр. – в Новгород-Сіверському Спаському монастирі),

– Іосиф (?),

– Євстратій (Самборович, в 1719 – 1722 рр. – в Чернігівському Єлецькому монастирі, помер в 1724 р.),

– Нил (Березовський, в 1722 – 1727 рр. – в Чернігівському Єлецькому монастирі), помер в 1733 р. [Ю.О. Карманов, Т.Г. Новик, П.В. Солобай . – Сіверщина в історії України, 2011 р., випуск 4, с. 58],

– Герман (Кононович, в 1714 – 1737 (помер) рр. – в Чернігівському Іллінсько-Троїцькому монастирі),

– Созонт (Волинець, після 1737 р. – в Новгород-Сіверському Спаському монастирі), помер в цьому монастирі в 1742 р. [Ю.О. Карманов, Т.Г. Новик, П.В. Солобай, с. 58].

– Варнава (?),

– Димитрій (Білинський, в 1750 – 1753 (помер) рр. – в Чернігівському Єлецькому монастирі),

– Гавриїл (?),

– Тимофій (Максимович, в 1727 – 1749 (помер) рр. – в Чернігівському Єлецькому монастирі).

В списку маємо досить повний перелік єлецьких архімандритів, з урахуванням того, що Феодосій Углицький, Іоан Максимович та Дмитро Туптало дослужились до вищих посад і згадані вище. З числа наступних архімандритів Сильвестр Новопольський помер в 1761 р.

В списку стоять два архімандрити Іллінсько-Троїцького монастиря. Після них архімандритом був Іраклій Комаровський (в 1737 – 1752 рр.), в 1752 році авансований на чернігівського єпископа. Він помер в 1765 році, тому в цьому розділі синодика його немає.

Досить повно виглядає список архімандритів Новгород-Сіверського монастиря, з урахуванням того, що Іоаникій Галятовський, Димитрій Туптало, Антоній Стаховський, Нил Березовський уже були згадані вище. З числа наступних архімандритів Феоктист помер в 1769 р.

Титул архімандрита мали настоятелі Богородичного Назарету в Ніжині, але цих імен ми в списку не бачимо. Настоятелі Борисоглібського кафедрального монастиря в Чернігові мали титул намісників – їх ми теж не бачимо. Тому імена Лаврентій, Іосиф, Варнава, Гавриїл належать якійсь невідомій нам архімандрії (з довідника Строєва видно, що таких імен не було в Києві ніже в Полтавській єпархії).

Таким чином, останні імена в списку архімандритів належать особам, які померли в 1753 році.

Спробуємо розібрати тепер список ігуменів. Оскільки в довіднику Строєва Антонієвого монастиря немає, ми для коментування озброїмось списком ігуменів зі статті Г. Милорадовича [Милорадович Г. А. Любеч Черниговской губернии Городницкого уезда. – Чтения в обществе истории и древностей российских, 1871 г., кн. 2, с. 22 – 24]:

– Гавриїл (?),

– Діонісій (?),

– Пахомій (?),

– Іоаникій (?),

– Іона (Можевський, 1693 – 1696, з титулом строїтель),

– Аверкій (Лепеха, 1713 – після 1716),

– Ігнатій (?),

– монах Інокентій (мабуть, Щирський; Милорадович навів напис 1697 р., де він титулується «строїтелем» (це нижче ігумена), і його настоятельство датує 1697 – 1713 роками, хоча вважається, що Щирський помер в 1714 р.)

– Ісихій (Смоленський, 1727 – 1734),

– Євфимій (?),

– Феофіл (?),

– Патрикій (?),

– Генадій (?),

– Анастасій (?).

Не бачимо в синодику Зосими Лисенського, який був ігуменом в 1721 р.; Германа Загоровського (1739 – 1744 рр.); Іосифа Булатовича (1735 – 1739, 1745 – 1759) – цей останній, мабуть, був ще живим на час укладання синодика. Отже, з 14 імен тільки 4 можна пов’язати з Антонієвим монастирем. Решта імен залишається непоясненими. Перегляд списків ігуменів Чернігівської єпархії за Строєвим не дав нічого – окремі імена трапляються, але в жодному випадку не видно системного зв’язку (щоб з одного монастиря було представлено хоча б два імені).

Оце недбале ставлення до своїх (любецьких) ігуменів являє, на мою думку, чи не найбільшу дивовижу синодика.

Списки архієпископів, єпископів, архімандритів та ігуменів походить, мабуть, з Чернігова, з єпископської кафедри. Тільки список ігуменів доповнено місцевим матеріалом уже в Любечі.

Списки меншої братії я розбирати не буду, зауважу тільки, що в монастирі, в якому було 4 ієромонахи, 3 ієродиякони та 2 монахи [Милорадович, с. 21], навряд чи могло за 50 років померти аж 64 ієромонахи та 50 монахів. Скоріше за все, тут також немало імен належать іншим монастирям.

Підсумуємо тепер, яку датуючу інформацію несе 2-й розділ синодика:

– царський список укладено після 1740 р. (Анна Іоанівна) і перед 1761 р. (Єлизавета Петрівна);

– список митрополитів – після 1722 р. (Стефан Яворський), перед 1747 р. (Рафаїл Заборовський);

– список архієпископів – після 1742 р. (Іларіон Рогалевський);

– список єпископів – після 1750 р. (Амвросій Дубневич), перед 1765 р. (Іраклій Комаровський);

– список архімандритів – після 1753 р. (Димитрій Білинський), перед 1761 р. (Сильвестр Новопольський).

Таким чином, другий розділ синодика упорядкований за єдиним планом – за чинами суспільної ієрархії, а всередині кожного чину – за невідомим нам принципом (виключаючи хронологічні списки чернігівських архієпископів та єпископів). Цей план був реалізований не раніше 1753 року, коли весь цей розділ було переписано однією рукою. Відсутність в ньому імені Рафаїла Заборовського я вважаю випадковістю або наслідком невідомої мені причини. Я не можу погодитись з датуванням І. Ситого:

Синодик Любецького Антоніївського монастиря (1663 – 1901, фактично 1712 – 1901), започаткований і оформлений вірогідно відомим культурним і церковним діячем І.Щирським [Ситий І. М. Реєстр рукописних книг [Чернігівського обласного історичного музею ім.В.В.Тарновського]. – Чернігів: 2004 р., передмова].

А як же бути з датою паперу, котрий, за спостереженнями того ж І. Ситого, був виготовлений уже після смерті Щирського? Можна було б погодитись з тим, що рисунок російського герба на звороті титульного аркуша є копією рисунка І. Щирського, яким був прикрашений синодик кінця 17 – початку 18 ст., але той Любецький синодик, який існує нині, створено приблизно через 40 років після смерті І. Щирського.

Щодо гіпотетичного синодика Щирського, то ми не маємо підстав заперечувати його існування, але не маємо також найменшого поняття, як він виглядав і які записи містив. Перелік ігуменів показує, що із цього гіпотетичного синодика до Любецького синодика увійшли хіба що окремі записи, але не структурні частини, тому й реконструкція цього раннього синодика, на мою думку, неможлива.