Дія 3

Микола Жарких

Перед закритою завісою.

Сидір

А ти, Павле, зауважив, що у тексті п’єси розкидано безліч деталей, узятих з історичних джерел, є й натяки на події, про які докладно не йдеться, але про них добре знають дійові особи. Щоб читачі / глядачі повністю в них орієнтувались, варто прочитати книгу Миколи Жарких «Чернігів і татари».

Павло

Реклама – рушій прогресу. І так само як і в «Меркурії», тут деякі події, які не можна висвітлити науково, подані як мистецький вимисел.

Сидір

Мистецький! Сам себе не похвалиш…

Завіса відкривається.

Інтер’єр шатра Батия. Різні подушки для сидіння, низенький столик уставлений чашами. Упродовж дії слуги мовчки забирають спорожнені чаші і ставлять нові, наливають у них різні напої. Батий сидить сам.

Сцена 1

Батий

Дивно оце виходить: давно колись на пиру в батька отак само чаші стояли, і я уперше тоді кумис спробував… А потім бився, воював, командував, покою собі не давав – і все, виходить, задля того, щоб отак сидіти перед таким самим столом з такими самими чашами і таким самим кумисом. Ну, хіба що вино фряги привозять – оце, виходить, все, що дала мені особисто моя влада.

(бере чашу й надпиває трохи)

Ну, хіба що дівчат додалося. І то сказати: що ті русини знаходять у своїх дівчатах – ніяк не збагну. Подовгасті обличчя – ну чисто тобі конячі, жодної краси. Не то моя кругленька Боракчин! Чи можна придумати солодше ім’я?! Скільки років уже з нею прожив, а й досі тепло стає, як її згадую…

(поринає у мрії)

До шатра заходить Єлдега.

Батий

Заходь, якраз на тебе чекаю. Сьогодні хочу з руськими князями говорити. Нагадай мені, хто до мене приїхав, а то я тих гаспидських руських імен ніяк запам’ятати не можу. Сьогодні нагадають, а завтра – диви, вже і забув!

Єлдега

Приїхали Данило – волинський князь, Олександр – син князя владимирського князя Ярослава, отого, що до хана поїхав. Також Борис – ростовський князь і Михайло…

Батий

І що ж оцей Ми… Михайло? Де він княжить?

Єлдега

Він був князем у Чернігові, потім у Галичі, а далі – в Києві.

Батий

І ці три міста ми здобули?

(Єлдега ствердно киває головою)

Ну, а нині, де він княжить? Де його князівство?

Єлдега

От власне що ніде не княжить. Думаю, мій пане, він проситиме у вас якесь із тих міст.

Батий

Та-ак… Ну, слухай: отих трьох князів запроси зараз до мене, а Михайла – убий!

Єлдега мимоволі сахається і стоїть ні в тих ні в сих.

Ну, що неясно? Хіба я висловився не досить виразно?

Єлдега

(обережно)

Але, мій пане, як же – без вини?.. Без суду?..

Батий

(стомлено)

Ну, вигадай що-небудь. Ти ж у нас розумний. Не все мені самому робити. От коли оцього… Ну, нагадай, забув!

Єлдега

Андрія Мстиславича?

Батий

Так, коли оцього Андрія убили… Я добре знаю, що ніяких коней він не крав, але вигадали про нього таке – і по всьому. Бігай!

Єлдега виходить. Батий надпиває трохи з чаші.

Батий

Не можу я допустити, аби хтось звався чернігівським князем. І ніхто не наважиться ним зватись, а тим більше узяти там владу. І київського князя не буде, і галицького – поки сонце світить і Вічне Синє Небо нам сприяє. Не на те я воював, щоби тепер ворогів собі під боком плекати.

Сцена 2

До шатра заходить Данило і низенько вклоняється Батию. Батий дивиться на нього запитально.

Данило

Я – Данило, волинський князь.

Батий

А, радий тебе бачити. Сідай, розгостися. Ось там кумис, візьми собі…

(п’є ще трохи зі своєї чаші)

… знаменито вийшов, дуже добрий.

Данило бере чашу із кумисом і через силу надпиває. Батий робить вигляд, що не бачить його обридження.

Батий

Так оце ти той самий Данило, що на Калці з нами бився?

Данило киває ствердно.

А мені Субедей розповідав, як сміливо ти утікав. «Безстрашного вояка, – казав, – завжди легко пізнати. Боязкий воїн, як утікає, то все оглядається, а безстрашний утікає без оглядки». Так він казав.

Данило

Я тоді рану дістав. Списом у груди.

Батий

(споважнівши)

Ну, то щось іншого. Субедей того знати не міг.

Данило

(відчувши переміну настрою Батия і користаючись хвилиною)

А ще, мій пане, хочу тебе повідомити, що отой князь Михайло, як утік із Києва, все з угорцями перемовляється, щоб напасти на тебе і відвоювати своє князівство.

Батий

Справді так?

Данило

(поспішно)

Треба би його теж… Як Андрія Мстиславича…

Батий

(дивиться в землю)

Добре. Подумаємо…

Заходять Олександр і Борис кланяються Батию.

Батий

(щиро радіє)

О, Борисе, ти знову до мене! Радий тебе бачити!

(дивиться на Олександра)

Олександр

Я – Олександр, син владимирського князя Ярослава.

Батий

А, знаю, знаю. Батько твій до хана поїхав, думаю, повернеться незабаром.

(показує на Данила)

А оце, хто не знає, славний волинський князь Данило. Славний своєю швидкою утечею перед нами, татарами.

Данило

(засмучено)

Ну, не всі тікали… От хочби Козельськ – сім тижнів твої татари його облягали і ледве узяли…

Батий

Ко… Ко… Козельськ?

Олександр

Ну, місто козлів.

Батий

(щиро здивований)

Як, ціле місто і самі тільки козли там живуть? Щось не пригадую собі такого. І щоб десь майже два місяці облога тривала – теж не пригадую. Але я вам, друзі, щось іншого розповім. Бачив я на Русі таке містечко, Москва зветься. І отам…

(піднімає палець вгору)

Уявіть собі – самі москалі! У кожному вікні – москалі, за кожним плотом – москалі, біля кожної криниці – москалі! І як тільки люди там можуть витримувати? Тут і козлам будеш радий!

(до Олександра)

Це, здається у твоєму князівстві містечко?

Олександр

Так, у князівстві мого батька… і моєму.

Батий

Ну, поталанило тобі, нічого не скажеш.

(до всіх)

Так от, друзі, найкращий порядок, якого я волів би для Русі – це ваш старий закон: «Нехай кожен тримає отчину свою». Або, інакше кажучи, «на чужий коровай очей не поривай». Чому ви, руські князі, не вміли самі такого розумного порядку триматись – я не збагну, але поки моєї влади, я не допущу, аби інші руські князі захоплювали ваші землі або ви захоплювали чужі землі. Твій батько, Даниле, володів Волинню – і ти нею володій. А твій батько, Олександре, володіє Владимиром – і добре, і ти по ньому колись-то будеш ним володіти.

(удає підхмеленого, обнімає Бориса)

А ти, мій хлопче, Ростовом володій, як твій батько і дід… Яке гарне личико, ну чисто коняче! Тільки вуздечку треба прикласти… Якщо руського князя добре загнуздати, на ньому можна зручно їздити, га?

Князі прикро вражені. Батий відчуває, що трохи перестарався.

Батий

Та не журіться так. Краще випиймо щось!

(п’є сам і князі п’ють або роблять вигляд, що п’ють)

Це ж я пожартував. Ну, жартую я так. Якби справді треба було кого загнуздати – хіба так слід було би братись за діло?

Входить Єлдега. Батий дивиться на нього запитально.

Єлдега

Князя Михайла убито.

Мимовільний рух збентеження між князями.

Данило

(сам до себе)

Маєш, Гандзю, книш!

Батий далі дивиться на Єлдегу, очікуючи на подробиці.

Єлдега

Доман відрізав йому голову. Михайло, мій пане, не хотів пройти між вогнями, отже, щось лихе проти тебе замишляв.

Батий

Ну, так… Замишляв…

(киває Єлдезі, той виходить)

А що, Данило, хочеш собі такого Галицького князівства, як оце Михайло отримав? А ти, Олександре, може мрієш собі в Києві правити? Зась вам до того! І ти, Борисе, не гадай, що успадкуєш Чернігів по своєму дідові. Не буде такого ніколи. Я сказав. Таке моє слово.

(п’є)

А чого ви не п’єте, хіба мій кумис не припав до смаку?

Єлдега знову входить і переминається біля входу.

Батий

(до Єлдеги)

А що тобі?

Єлдега

Там князя Ярослава привезли.

Батий

Тобто?

Єлдега

Помер він у дорозі. Видовбали колоду, поклали його тіло, залили медом і отак везуть. Просять, щоб до Владимира їх пропустили.

Батий

Добре, нехай везуть.

(до Олександра)

Допильнуй там, чого треба. І доведеться тобі, небоже, до хана поїхати. Думаю, він дасть тобі князівство по твоєму батьку. А з’їздити треба.

Олександр збентежений виходить.

Батий

(до Бориса)

А ти, хлопче, мене не бійся. Сподобався ти мені. Отого бійся…

(киває головою неначе в бік Олександра)

Принаймні обережно з ним тримайся. А брати в тебе є?

Борис

Є молодший брат Гліб, він тільки дев’ять років має.

Батий

Ну, то він ще маленький. А як підросте, то приїжджайте хоч і вдвох, завжди буду вам радий. Іди, хлопче, до Сартака ще зайди, він теж буде тобі радий.

Борис виходить.

Сцена 3

Данило і собі піднімається, щоб іти, але Батий робить йому знак, щоб залишився.

Батий

Як не смакує тобі кумис, то візьми вино, он в тій чаші. Його фряги із Царгорода привозять. Все підлещуються – чи не дозволять їм далі на схід їздити, щось купувати чи щось продавати.

(робить вигляд, ніби щось згадав)

До речі, Даниле, чи правду мені казали, що ти королем хочеш стати, щоби отой… ну, що там далеко на заході десь живе, тебе коронував?

Данило

(не знає, на яку ступити)

Та я, мій пане…

Батий

Ну так знай, що я – зовсім не проти того. Жодної мірою не проти. Вигорить у тебе ця справа – добре буде. Мені навіть приємно буде думати, що серед моїх рабів і король є. Я був хотів угорського короля отак навернути – утік, собака! Тікати він дуже скорий, може, ще спритніший за тебе.

Данило

Дякую, мій пане.

Батий

А на спілку з отими західними рицарями не надто покладайся. Може, думаєш, вони тебе від татар оборонять? Не вийде з того нічого. В степу вони воювати все одно не годні, а от як у твою, Даниле, землю прийдуть – то ще хто зна що вийде. Пам’ятаєш мабуть, як то ці рицарі Царгород від ворогів «оборонили»? Греки й досі пориваються тих фрягів вигнати, навіть мене на цю війну запрошували, та щось не дуже у них виходить. Так що начувайся, поганий жарт може з тими рицарями бути.

(виходить)

Данило

(понуро, уперто)

А я таки буду королем!

Завіса закривається.