Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Висловлювання сучасних істориків

Микола Жарких

Найшанованіші «дослідники», увінчані титулами кандидатів і докторів історичних наук, з високих посад наукових працівників історичних інститутів, співають на її честь от такі «акафісти»:

1. Л.Є.Махновець, 1989 р.:

За даними акафіста св. Варварі, третя (рахуючи нешлюбну) жона Святополка мала ім’я Варвара і була вона дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина; в синодику Михайлівського Золотоверхого монастиря, де Варвару було поховано, вона названа Іриною; це, можна думати, її друге ім’я, котре вона дістала на Русі, вийшовши заміж. Вона ж привезла до Києва з Константинополя мощі св. Варвари, які також перебували в Михайлівському монастирі,— для християнізованої Русі це був факт високого престижу. [ – примітка Л.Є.Махновця до статті 1113 року]

2. Т.Ю.Люта, 1990 р.:

Мощі св. Варвари-великомучениці, котра загинула в Нікомедії (сучфсне м. Ізміт у Туреччині) близько 306 р. під час гонінь на християн, зберігалися у Царгороді. Перевезені до Києва на початку XII ст. дочкою візантійського імператора Олексія Комніна Варварою, дружиною київського князя Святополка II Ізяславича (1093—1113). Мощі зберігалися у Михайлівському монастирі до 1934 р.; напередодні зруйнування храму перенесені до Андріївської церкви, згодом до Володимирського собору, де знаходяться досі. Культ св. Варвари був надзвичайно розповсюдженим на Україні. Що стосується згаданих Бопланом воєн у Нікомідії, то тут, очевидно, автор допустив неточність. Якщо йдеться про завоювання турками-сельджуками Віфінії, столицею якої була Нікомідія, то воно сталося у XIV ст., тобто вже після вивезення мощей з Царгорода. [Боплан Г.Л. . – К. : Наукова думка, 1990 р., примітка 20]

3. В.В.Вечерський, 1999 р.:

1113 року великий князь Київський Святополк Ізяславич помер і був похований у Михайлівському Золотоверхому соборі. Його третьою дружиною була Варвара, донька візантійського імператора Олексія І Комнина. Їдучи на Русь, вона взяла з Константинополя мощі святої Варвари, які від тоді як одна з головних православних святинь зберігалися в Михайлівському Золотоверхому соборі (нині – у Володимирському соборі в Києві). Княгиня Варвара похована в Золотоверхому соборі. [Вечерський В.В. . – Пам’ятки України, 1999 р., № 1]

4. Л.В.Войтович, 2000 р.:

У Святополка було три дружини. Мати найстаршого сина спочатку була наложницею. Вона померла бл. 1094 р. У 1094 р. князь одружився з дочкою половецького хана Тугоркана. Половчанка померла бл. 1103 р. У 1104 р. Святополк Ізяславич одружився втретє з візантійською принцесою Іриною-Варварою Комнен [Войтович Л.В. . – Льв.: 2000 р., стаття «Святополк-Михайло Ізяславич»]

Погляд на реальність шлюбу Святополка з царівною Варварою Войтович відзначав як раніше [Войтович Л.В. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у 12 – 16 ст. – Льв.: 1996 р., с. 37], так і пізніше [Історичний атлас України: найдавніше минуле. Русь (Київська Держава. Галицько-Волинська держава). – К. : Мара, 2010 р. – карта «Шлюбна політика Ярославичів» на с. 190. В легенді до карти зазначено шлюб князя Святополка Ізяславича з принцесою Варварою (Іриною), дочкою візантійського імператора Олексія 1-го Комніна, котрий стався в 1104 р. Автором генеалогічного довідника в цьому атласі є Л.В.Войтович].

Я не ставив за мету скласти повну хрестоматію висловлювань такого роду, обмежившись лише найчастіше цитованими сучасними авторами. Всі вони в цитованих фрагментах продемонстрували свою професійну непридатність, тому що сліпо довірилися пізній фантазії 17 ст., замість того щоб розглянути справу на підставі автентичних джерел рубежа 11 – 12 ст.