Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Софійського монастиря
архітектурний ансамбль

Микола Жарких

Софійського монастиря архітектурний ансамбль – пам’ятка архітектури та містобудування світового значення. Знаходиться у Києві на вул. Володимирській, 24.

Ансамбль сформувався довкола Софійського собору і пройшов у своєму розвтику 5 етапів.

1. У давньоруський час (2 чв. 11 – поч. 13 ст.) собор був центром города Ярослава – укріпленої частини верхнього Києва. Довкола собору були розміщені Золоті ворота, церкви св. Георгія, св. Ірини та невідомої назви. Територія собору була обведена кам’яним муром.

Після зруйнування Києва татарами (1240) храми та мури довкола собору були зруйновані, від них лишилися незначні археологічні рештки.

2. Після створення митрополитом П. Могилою Софійського монастиря (1633) довкола собору сформувалася прямокутна площа, забудована по периметру дерев’яними монастирськими будівлями. Ця забудова, зафіксована на рисунках А. Вестерфельда (1651) та плані І. Ушакова (1695), була знищена пожежею в 1697.

3. Відбудова монастирського ансамблю розпочалась одразу після пожежі з ініціативи гетьмана І. Мазепи та митрополита В. Ясинського. Принцип розпланування було збережено. Периметр площі довкола собору було забудовано новими цегляними будівлями: дзвіницею, трапезною церквою, палацом мирополита, корпусами келій. За митрополита Р. Заборовського (1731 – 1747) було споруджено парадний в’їзд – браму Заборовського.

Будівлі цього періоду є цінними пам’ятками українського бароко і перебувають під захистом ЮНЕСКО, як і Софійський собор.

4. Після скасування монастиря (1786) і особливо після затвердження нового генерального плану Києва (1837) розпочався етап пристосування монастирських будівель для нових потреб. Трапезну перетворили на теплий парафіальний храм, один з корпусів келій – на школу, до старого будинку хлібні прибудовано новий будинок консисторії, обернений фасадом уже не до собору, а на нову вулицю Володимирську.

Вулиці, прокладені за планом 1837 – Софійська, Інститутська, Золотоворітська, Антоновича, Стрітенська, Володимирський проїзд – були орієнтовані на дзвіницю Софійського собору як на архітектурну домінанту, котра визначала планувальну структуру всього верхнього Києва.

5. Від початку київської будівельної гарячки (1890-і рр.) старі одно-двоповерхові будинки верхнього Києва почали швидко замінюватись на все вищі й вищі будівлі. Якщо середня висота будинків 1860-х років становила 2 поверхи, то уже в 1920-х роках вона досягла 6 поверхів, а наприкінці 20 – на початку 21 ст. – 8 поверхів. Домінантне значення ансамблю було втрачено, і він виявився пригніченим сусідніми будинками великої висоти та об’єму. Це означає деградацію ансамблю попри те, що він не втратив жодної давньої будівлі.

Література

Лифшиц Ю. А. – Строительство и архитектура, 1989 г., № 2, с. 15 – 17.

Тоцька І. Ф. Софійський монастир. В кн.: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 34 – 35.

Жарких М. І. Архітектурний ансамбль Софійського собору. – К.: 2012 р. Мережева публікація.

Ілюстрації

Генеральний план 2012 р. Загальний вигляд з північного…
Генеральний план ансамблю. З кн.: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р. Загальний вигляд ансамблю з північного сходу. Фото М.І.Жарких 19 березня 2012 р.

7 квітня 2019 р.