Біографія

М.І.Жарких

Павло Халебський (Алепський, Алеппський) (араб. – Булос ібн аз-Заїм аль-Халебі) народився в сирійському місті Халебі (Алепо) близько 1627 р.

Його батько Юсеф (? – 1672) був священиком Сирійської православної (мелькітської) церкви. Слід знати – коли він оженився і став священиком, він набув ім’я Юханна (Іоана). Його дружина скоро після народження Павла померла, і в 1627 – 1634 роках він був ченцем у монастирі Мар Саба. 27.10.1635 року він був висвячений на митрополита Халебського (під іменем Мелетій), а 12.11.1647 р. в Дамаску він був обраний та висвячений на патріарха Антіохійського (під іменем Макарія, як стало найбільше відомим його іменем). Він став третім антіохійським патріархом на ім’я Макарій, і був ним аж до смерті, яка сталась в Дамаску 12 червня 1672 р. (Тут і далі всі дати – за юліанським стилем).

Павло одержав певну освіту. Рідною мовою його була арабська, володів він також турецькою (державною на той час у Сірії) та грецькою (мовою богослужіння, священих книг та духовної літератури). Але взагалі освіта в середовищі мелькитів стояла тоді дуже низько, зокрема, літературною арабською мовою Павло не володів і писав народною мовою (чим додав клопоту перекладачам). Під час довгого перебування в Росії він дещо навчився і російської мови. Він робив духовну кар’єру під опікою батька. 8.05.1642 р. він отримав чин іподиякона, 7.02.1644 р. він оженився. Він мав двох синів – Ананію та Костянтина (Муркос, 5, 144); в 1660 р. Ананія уже був дияконом (Муркос, 5, 164).

21.11.1647 р., через 9 днів після обрання його батька на патріарха, Павло був висвячений на архідиякона. В цьому чині він перебував аж до смерті.

Весь час свого архідияконства Павло був секретарем і помічником свого батька-патріарха. Пекучою справою патріархату на той час була грошова скрута: борги його були дуже великі, а турки не лінувалися обкладати своїх християнських підданих великими податками. Макарій вирішив відвідати православні країни, щоб зібрати там матеріальну допомогу для свого патріархату. І.Ю.Крачковський висловив припущення, що він мав запрошення від Арсенія Суханова відвідати Москву (відомо, що у травні 1652 р. А.Суханов тиждень провів у Халебі на митрополичому дворі, отже, мав бесіди з Макарієм; і через два місяці Макарій вибрався у поїздку до Москви).

Ця поїздка Макарія (1652 – 1659 рр.) мала несподівано обширні і далекосяглі релігійні та політичні наслідки – і це при тому, що й матеріальний результат його першої поїздки до Москви був досить вагомим. Макарій зумів погасити борги патріархату і навіть розпочав значне будівництво.

За довгий час перебування в Москві Макарій здобув дуже великий авторитет серед керівників Росії. Тому коли постало питання про суд над московським патріархом Никоном, в 1662 році Макарію було надіслано запрошення прибути до Москви. Після довгого зволікання в 1664 р. Макарій (знову у супроводі Павла) вирушив у другу поїздку до Москви. Цього разу вони їхали разом з александрійським патріархом Паїсієм. Вони обрали шлях через Кавказ, довгий час провели в Грузії (мабуть, з кінця 1664 до початку 1666 р.); 21 червня 1666 р. прибули до Росії в Астрахань. Далі вони їхали через Чорний Яр, Царицин, Саратов, Симбірськ, Арзамас, Муром. 21.10.1666 р. вони прибули до Владимира, 2 листопада 1666 р. – до Москви. В грудні 1666 р. обидва патріархи взяли участь у церковному соборі, який позбавив московського патріарха Никона його сану (знати, недаремно Макарій московські соболі отримував!). До 10 червня 1668 р. Макарій з Павлом перебували у Москві. На зворотньому шляху 10 серпня 1668 р. вони прибули до Астрахані, у вересні вирушили далі через Шемаху до Грузії. В Грузії Павло помер.

Підставою для датування цієї події є два листи Макарія до московського патріарха Іоасафа. В першому, з 4 лютого 1669 р., Макарій сповіщав про прибуття до Грузії; в другому, від 22 червня 1669 р., писав: «Ми прибули до Іверії, і лишались один місяць і помер архідиякон Павло». Отже, Павло помер між 4.02 і 22.06.1669 р., орієнтовно – у березні 1669 р., у Тбілісі. Імовірно, там же він і був похований.

Макарій повернувся до Дамаска аж у 1670 р. (відомий його лист з Дамаска до Москви, датований 30 серпня 1670 р.).