Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Храми Поділля:
досвід створення довідника

Микола Жарких

24 січня 1977 р. я записав у своєму робочому зошиті :

“Не позбавлена інтересу думка про створення якогось зводу відомостей про пам’ятки архітектури в Україні. Основні засади створення зводу :

1. Джерела. Г.Н.Логвин, „Історія міст і сіл”, жовта серія; всі інші не мають значення.

2. Включаються усі пам’ятки, як існуючі, так і ті, які зникли в давнину або недавно.

3. Розміщуються відомості у хронологічному порядку, по століттях, у кінці кожного століття – пам’ятки із загальним датуванням.

4. Включаються дані :

4.1. Назва

4.2. Дата

4.3. Місце

4.4. Посилання на джерело

4.5. Найстисліша характеристика – якщо можливо; вказівка на існування докладного опису

4.6. Вказівки на існування фотографій”

Оце був перший ескіз великої бази даних, яка мала охопити всі пам’ятки України. Зауважу, що цей проект був сформульований ще до того, як був оголошений „Звід пам’яток історії і культури СРСР” (1980 р.), ще до виходу в світ таких довідників, як „Памятники градостроительства и архитектуры УССР” (1982 – 1985 рр.), „Памятники истории и культуры УССР” (1987 р.). За час, що минув від 1977 року, створена потужна бібліографічна основа (Бібліографія старої України, відзнято біля 50 000 фотографій, частина з яких доступна у вигляді цифрового архіву.

Імперіалісти теж не дрімали : за цей час вони винайшли персональний комп’ютер (1980 р.), операційну систему Windows (1988 р.), технологію Інтернет-публікацій World wide web (1993 р.). Всі ці винаходи створили технологічну базу даної роботи.

В 1993 – 1994 рр. Тетяна Люта запропонувала проект складання списку всіх храмів України. Я взяв у цьому проекті активну участь. На мою долю припало історичне Поділля. Була опрацьована значна кількість літератури і наповнена база даних, але на той час ця робота не знайшла якогось логічного завершення.

В 2004 році я повернувся до своєї бази даних десятирічної давнини і вирішив підготувати її до публікації. В результаті шестимісячної напруженої роботи додано значний обсяг нових даних і довідник набув такого вигляду, що вже можна демонструвати людям.

Дана праця містить стислі історичні дані про християнські храми Поділля і може бути використана як довідник чи як текстова частина історичної карти. Вона містить відомості про 3127 храмів, які знаходяться у 2368 населених пунктах. Не наважусь сказати, що це абсолютно всі храми, які існували на даній території, але не думаю, що можливі доповнення істотно змінять загальну картину.

Територіальні межі. Поділлям в даній праці називається територія історичної області, що обіймає Подільське та Брацлавське воєводств Речі Посполитої. Кордони їх визначаються на основі праці М.Г.Крикуна та доданих до неї карт [Крикун Н.Г. Административно-территориальное устройство Правобережной Украины в 15 – 18 вв. : границы воеводств в свете источников. – К. : 1992 г. – 150 с.]. Нині ці землі становлять південно-східний кут Тернопільської, південну половину Хмельницької, майже всю Вінницьку, західну частину Черкаської та невеликі частини Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської областей, незначну частину Молдавії.

Східна межа Брацлавського воєводства за весь час існування Речі Посполитої ніколи не була визначена з певністю. В даній праці використовується найсхідніша межа, вказана Крикуном (це пряма лінія від Богуслава до верхів’я р.Інгул).

Термінологія. Храмом називається споруда для відправлення християнського культу незалежно від визнання. Церквою називається храм православного, уніатського (греко-католицького) та вірмено-григоріанського визнання. Костелом називається храм римо-католицького визнання. Монастирем називається обитель православного, уніатського (греко-католицького) та вірмено-григоріанського визнання. Кляштором називається обитель римо-католицького визнання.

Структура довідника. Довідник складається з розділів, які відповідають географії сучасних районів. В межах кожного району населені пункти розташовані за алфавітом. При наявності кількох храмів в одному населеному пункті вони зображені в такій послідовності :

– церкви православного та уніатського визнання;

– монастирі православного та уніатського визнання;

– костели;

– кляштори;

– церкви вірмено-григоріанського визнання;

– монастирі вірмено-григоріанського визнання;

При наявності кількох установ однієї з цих категорій в одному населеному пункті вони розташовані в алфавітному порядку храмових свят.

Умовні позначення. Вживаються позначення [дата1] – [дата2] для позначення процесу, який розпочався в момент [дата1] і закінчився в момент [дата2]; [дата1]..[дата2] для позначення події, яка відбулася у якийсь невизначений час не раніше моменту [дата1] і не пізніше моменту [дата2]. Основні скорочення зібрано у спеціальному покажчику. В квадратних дужках подано дати, які викомбіновані мною із звісток документів (тобто такі, яке не містяться безпосередньо в документах). Скрізь вживаються скорочення п.ХХ, с.ХХ, к.ХХ, 1 п.ХХ, 2 п.ХХ – відповідно початок, середина, кінець, перша (друга) половина століття (чи іншого періоду).

Топонімія. В основі праці лежать довідники кінця 19 – початку 20 ст., надруковані російською мовою, в яких назви населених пунктів значною мірою русифіковані. В даному довіднику ці назви передано в українському написанні; скрізь зазначено варіанти написання назв населених пунктів; якщо ці варіанти істотно змінюють позицію слова в алфавіті, то в алфавітному довіднику дано відсилки до назв, вживаних у довіднику (наприклад: Окнина – Вікнина, Ольховата – Вільхувата). Ціла біда була з перейменуванням і об’єднанням населених пунктів. Для ототожнення таких пунктів з сучасними вживались дані останнього офіційного українського довідника [Українська РСР : адміністративно-територіальний устрій. – К. : ГРУРЕ, 1987 р. – 504 с.] та інших довідників адміністративно-територіального поділу, „Історії міст і сіл”; дуже ефективним методом було співставлення триверстної карти кінця 19 ст. з сучасною двокілометровою картою. Всі результати такого роботи відзначено у коментарях до населених пунктів. Попри всі зусилля, ряд населених пунктів, згадуваних в джерелах столітньої давнини, не вдалося ототожнити з сучасними – вони винесені в окремий розділ. Таких населених пунктів виявлено біля 80.

Я б охоче скористався для цієї роботи історично-географічним словником України, але оскільки його не створено, то мій довідник слугуватиме і як матеріал для цього майбутнього словника.

Структура статті. Кожна стаття про населений пункт містить :

– назву населеного пункту, яка вживалась до кінця 18 ст.;

– локалізацію населеного пункту згідно повітового поділу Речі Посполитої 16 ст. (підкреслюю, що дана локалізація вказує тільки на приналежність певної території до певного повіту, але не означає реального існування даного населеного пункту в 16 ст.);

– локалізацію населеного пункту згідно повітового поділу Російської імперії 19 ст.;

– локалізацію населеного пункту згідно АТПУ87;

– сучасну назву населеного пункту, котра не є орфографічним варіантом попередньої, та додаткові зауваження.

Кожна стаття про храм містить :

– зазначену категорію релігійної установи;

– назву установи (найчастіше – храмове свято);

– дату заснування або першої джерельної згадки про установу (знак ? відповідає відсутності певних відомостей);

– дату знищення або останньої згадки;

– коментарі і посилання на джерела. Коментарі здебільшого містять виклад фактичних відомостей, взятих із джерел. Ці джерела часто суперечать одне одному, але моєю метою було лише нагромадження матеріалів, а не приведення всього в систему. Лише в декількох випадках я написав власні критично-історичні довідки;

– зображення. Це фотографії зовнішнього та внутрішнього виду храмів, плани, перерізи.

Результати роботи. У нас, москалів, є приповідка : “Не хвались, едучи на рать – хвались, едучи с рати”. Якби все вищенаведене залишалось тільки проектними пропозиціями, то ці пропозиції зацікавили б хіба що тільки археографів [Гарних, але незреалізованих археографічних проектів в Україні нагромадилось стільки, що українська археографія була вимушена змінити фах і замість видавання історичних джерел зайнялася виданням планів видання цих джерел (Едиційна археографія в Україні у 19 – 20 ст. : плани, проекти, програми видань. – К. : 1993 р., т. 1 = 231 с.)]. Але – повторюся – цей план уже до певної міри виконано. Чому до певної міри? Тому що у великого інформаційного проекту може бути початок і середина, але не може бути кінця. От і для “Храмів Поділля”, які були якоюсь мірою (так би мовити, у версії 1.0) закінчені у середині 2004 р., з’явилось нове дорогоцінне масове джерело – візитаційні описи 18 ст. [Скочиляс І. Генеральні візитації Київської унійної митрополії 17 – 18 ст. – Льв. : 2004 р., т. 2 = 208, 512 с. Львівсько-Галицько-Кам’янецька єпархія.] Коли це джерело буде опрацьоване, можна буде говорити про довідник версії 1.1 – і так далі, бо поглиблення і поліпшення інформації не має меж.

Після закінчення версії 1.0 передо мною постало питання : як оприлюднити результати праці? Це біля 70 авторських аркушів тексту + 2370 ілюстрацій (тобто за обсягом це один том “Зводу пам’яток історії і культури України”, а може і півтора таких томи). Шукати спонсора на видання? Це не мій стиль : нехай спонсори мене самі шукають, якщо хочуть щось корисне зробити. І я вирішив скористатись допомогою імперіалістів, але не грошовою, а технологічною (технологіями WWW і CD-ROM).

Отже, на даний час довідник “Храми Поділля” доступний для читачів у формах :

веб-публікації;

бази даних на компакт-диску.

База даних на компакт-диску є значно повнішою і має розглядатись як основна форма праці. Веб-публікація містить весь текстовий матеріал, але число ілюстрацій урізано до 370. Це зроблено не стільки через властиву мені скнарість, скільки з огляду на технічні обмеження доставки інформації через Інтернет. За 2004 рік з веб-публікацією ознайомились перші 450 читачів, і серед них з’явились перші добровільні безоплатні помічники, які постачають мені додаткову інформацію, пропонують виправлення помилок.

Отже, досвід створення довідника “Храми Поділля” можна вважати позитивним.

28 лютого 2005 р.