Життєпис

Микола Жарких (далі – я) народився в Кіровограді в 1956 р.

В 1968 році за порадою батька я вперше узяв в руки фотоапарат і з того часу не розстаюсь з ним. Уже в цьому епізоді, починаючи з 12-річного віку, прорізалась така риса мого характеру (чи долі?), як самостійність. Я, неначе той казковий герой, хотів і мусив все робити сам. У мене не було вчителів фотографії, і всі успіхи в цьому напрямку – від читання книжок і власного досвіду.

В 1973 р. я поступив на фізичний факультет Київського університету ім.Т.Г.Шевченка. В 1978 р. закінчив університет за фахом «теоретична фізика».

В 1975 році я зацікавився фотографуванням пам’яток архітектури, і з того часу моя колекція фотографій все росте й росте, перевищивши 70 тисяч одиниць. На фізичному факультеті історію архітектури не вивчали, а пам’яткознавства як наукової дисципліни тоді взагалі не існувало. Історію архітектури і пам’яток України я вивчав по книжках, а пам’яткознавство створював своїми руками.

В 1978 – 1995 рр. я працював в Інституті колоїдної хімії та хімії води ім.А.В.Думанського Національної академії наук України та в Інституті біоколоїдної хімії НАНУ.

В 1983 р. я захистив у Ленінградському університеті дисертацію «Теорія нерівноважних електроповерхневих явищ в концентрованих слабозаряджених дисперсних системах» і здобув учений ступінь кандидата хімічних наук.

В 1983 році, в розпал моїх студій в теоретичній фізиці, я відчув, що моє читання з історії, архітектури і пам’яток надто безсистемне. Я почав складати список – що варто і треба прочитати. Спочатку цей список призначався для самоосвіти, але потім план розширявся й розширявся, поки не доріс до енциклопедичного бібліографічного довідника «Україна 13 – 18 ст.». Це була перша в Україні анотована історична бібліографія. Чи слід повторювати, що ніхто мене не вчив бібліографії? Тільки пізніше я познайомився з Сергієм Білоконем, Ярославом Дашкевичем та Ярославом Ісаєвичем, які значно допомогли мені в роботі над моєю бібліографією.

В 1988 році я став одним з перших членів українознавчого клубу «Спадщина» при Київському будинку вчених. Цей клуб значно допоміг мені, росіянину з роду, усвідомити, що моя батьківщина зветься Україна. В 1989 – 1990 роках, у першу добу діяльності Народного руху України, я брав енергійну участь в його організації.

В 1990 році я вперше побачив персональний комп’ютер. То було справжнє чудо техніки : потужний AT-286 з тактовою частотою 16 МГц, 2 Мб оперативної пам’яті, жорстким диском на 40 Мб й монітором EGA (640:350 пікс., 16 кольорів). Я одразу в нього закохався, але як з ним тішитись? Вчителів, ясна річ, не було, і що гірше – практично не було літератури. Але скоро я опанував його так, що сам був учителем для своїх колег.

Тоді ж я опанував систему програмування Turbo Pascal і написав на ній свою першу програму. Вона звалась «Адміністратор каталогу» і була призначена для ведення моєї історичної бібліографії на комп’ютері. З її допомогою в 1998 – 2002 роках було підготовано і видано серію «Бібліографія старої України» в семи книгах (понад 40 тис. записів).

З 1995 по 2004 р. я працював в Інституті пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури і мистецтв України, займаючись проблемами комп’ютеризації обліку пам’яток (і ширше – інформаційними проблемами гуманітарних наук). Тут якраз треба було бути одночасно професіоналом в фотографії, бібліографії, фізиці, історії, програмуванні і пам’ятках. Той, кому не під силу професіонально оволодіти подібними багатогранними навичками, не зможе розвивати цей напрямок.

Ця теза набула експериментального підтвердження : після мого вимушеного відходу з цього напрямку в 2004 році комп’ютеризація обліку пам’яток в Україні не просунулась вперед ні на крок (хіба що трохи просунулась назад).

В 1999 році я розпочав розвивати програму «Мислене древо» – ієрархічну СУБД для гуманітарних наук під Win32. І понині ця програма (в дещо морально застарілій версії 2.5) продовжує виконувати свої обов’язки. В тому ж 1999 році я вперше діткнувася до Інтернета – став користуватись електронною поштою.

В 2002 році я почав будувати веб-сайт «». І хотів би мати у цій справі вчителів, та не мав. Знову книжка і власний досвід. Сайт поступово виліз на чільні місця в українському Інтернеті. У змаганнях Google в розділі позиція сайта коливалась від 3 до 7-го місця. Сайт випереджає таку «дрібноту», як сайти Міністерства освіти і науки, Київського університету ім.Т.Г.Шевченка, Києво-Могилянської академії і Київського політехнічного інституту, разом узяті.

Влітку 2005 року я лежав на дивані і читав том за томом зібрання творів Лесі Українки. В жовтні 2006 року народився новий проект – «Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки». Так до моїх численних професій додалися професії сайтобудівника і лицаря Лесі Українки. Чи треба пояснювати, що цей проект давно став головним вогнищем Лесі Українки в Інтернеті?

У 2009 році я дістав з полиці книжку під назвою «PHP» (той, хто є професіоналом тільки в одній зі згаданих мною областей, може не знати, що це назва мови програмування для веб-сайтів). Після деяких спроб і помилок народилась нова програма – «Смерека» і відповідно мій новий фах – веб-архітектора. Цей сайт, який ви зараз дивитесь, управляється саме «Смерекою».

Розділи сайту

Інші мої сайти

	– українські інформаційні ресурси для науки і освіти
	– енциклопедія життя і творчості
	– енциклопедія життя і творчості
	– енциклопедія життя і творчості
	– енциклопедія життя і творчості
	– бібліографія українознавства, колекція посилань на повні тексти
	– українські пам’ятки та визначні місця